.

Зовнішня політика України за часів Директорії

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу з історії. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Категорія: Позначка:

Опис

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ НОВОГО ЕТАПУ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН У ПЕРІОД ДИРЕКТОРІЇ………………………………………………………………………… 6

РОЗДІЛ 2. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ СТОСУНКИ ДИРЕКТОРІЇ З КРАЇНАМИ АНТАНТИ ТА ЧЕТВЕРНОГО СОЮЗУ……………………………………………….. 11

2.1 Відносини Директорії з країнами Антанти………………………………. 11

2.2 Директорія і країни Четверного союзу……………………………………. 16

РОЗДІЛ 3. УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ…………………… 21

3.1 Взаємини Директорії УНР з більшовицьким урядом………………… 21

3.2 Стосунки Директорії із «Білою Росією»………………………………….. 26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………… 32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….. 34

 

ВИСНОВКИ

Отже, українська революція 1917-1921 рр. посідає чільне місце в історії нашої держави. Доба Директорії Української Народної Республіки була третьою спро­бою утворити незалежну державу під час буремних подій зазначеного періоду. Ретельне вивчення й осмислення всього позитивного і негативного досвіду, як, втім, і попередніх спроб державотворення, допоможе застрахувати українське суспільство від небажаних, навіть згубних помилок на сучасному етапі його існування.

Створення Директорії та організація нею народного повстання проти консервативного режиму гетьмана П.Скоропадського припали на час кардинальних змін у міжнародній ситуації й зовнішньополітичному становищі України, спричинених завершенням Першої світової війни. Для юної національної державності вони були дуже тривожними, бо з поразкою двох найбільших учасників Четверного союзу – Німеччини й Австро-Угорщини та евакуацією їхніх військ УНР загрожувала повномасштабна війна з РСФРР. Антанта негативно ставилася до “сепаратизму» народів, які входили до складу колишньої Російської імперії, на північному заході відновленої УНР активізувалися польські війська, що переважали українські кількістю і якістю; без формального оголошення війни посилився рух більшовицьких формувань з півночі й північного сходу; на південно-східному кордоні зростали сили “білої» Росії під командуванням А.Денікіна, а південна смуга з Кримом, Одесою, Миколаєвом і Херсоном була зайнята антантівським десантом. Загальний стан республіканського війська, що брало участь у протигетьманському повстанні, не давав ніяких підстав вірити в те, щоб Україна могла втриматися власними силами без союзу з одним із головних центрів сили у Східній Європі, – Антантою, РСФРР чи “білою» Росією, але жоден із них не відзначався прихильністю до української незалежності.

Треба зазначити, що країни Антанти при визначенні своїх союзників у Східній Європі користувалася передусім власними стратегічними інтересами у регіоні й не вважали уряд Директорії самостійним чинником європейської безпеки з огляду на її критичне військове і нестабільне внутрішньополітичне становище. Певний інтерес до УНР з’являвся лише тоді, коли союзникам здавалося, що уряд УНР може посприяти у реалізації їхніх стратегічних цілей – знищенні більшовицької влади. Домінуючими і визначальними для провідних держав Заходу на сході Європи були інтереси небільшовицької Росії та їхніх нових союзників – Польщі, Чехословаччини й Румунії. На Україну ж Антанта в цілому дивилася крізь призму загальної військово-політичної ситуації в регіоні та перебігу подій у Росії, часткове розуміння своїх інтересів УНР знаходила лише в аутсайдерів європейської політики – Німеччини, Австрії й Угорщини, а також Чехословаччини і Румунії за умови зречення Києвом Закарпаття, Буковини і Бессарабії.

Підсумуємо, що на початок липня 1919 р. радянські армії завдали важких поразок українським військам на Правобережжі, поляки – на Волині. Після панічного відступу у ході наступу незначних сил більшовиків на Одесу та евакуації експе­диційного корпусу Антанти з Причорномор’я, південне крило фронту Армії УНР оголилося. Цим скористалася Добровольча армія Денікіна, війська якої у ході наступу на Москву зайняли Донбас, Харків і головними силами просували­ся на Курськ.

Варто підкреслити, що пробільшовицький, як і раніше антантівський, орієнтири зовнішньої політики Української Народної Республіки себе не виправдали й уряд Б.Мартоса змушений був визнати у своїй Декларації: «Нове народне пра­вительство торжественно заявляє, що не буде кликати собі на допомогу чужої військової сили, з якої б то не було держави. Всякі договори з чужими держами народне правительство заключатиме тільки на основі визнання ними са­мостійної України і невтручання в наші внутрішні справи». Однак вже у другій половині 1919 р. система орієнтирів знову змінюється. Українська Народна Республіка входить у сферу зовнішньополітичного впливу Польщі, яка з недавнього супротивника перетворилася на її основного союзника.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Зовнішня політика України за часів Директорії”“

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

eleven − 9 =