Управління витратами на підприємстві

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу з економіки. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Категорія: Позначка:

Product Description

Зміст

Вступ     3
Розділ І.
Теоретичні основи управління витратами на підприємстві
1.1. Механізм управління витратами підприємства    7
1.2. Особливості формування витрат на підприємстві    23
1.3. Зміст та завдання дослідження витрат на підприємстві    39
Розділ ІІ. Аналіз і оцінка ефективності формування витрат в системі управління витратами
2.1. Місце і значення формування витрат у господарській діяльності ВАТ “ОШРЗ”    42
2.2. Дослідження структури витрат підприємства    48
2.3. Аналіз формування витрат за калькуляційними статтями    55
Розділ ІІІ.
Шляхи зниження витрат на виробництво продукції
3.1. Резерви та фактори зниження витрат на виробництво продукції    65
3.2. Альтернативний метод визначення витрат на підприємстві
3.3. Покращення організації системи охорони праці на підприємстві    79

Висновки     85
Список використаних джерел    91
Додатки
Висновки

Отже, витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Основним принципом формування витрат є відповідність їх доходам. Для визначення фінансового результату порівнюють доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження активів.
Витрати підприємства є одним з результативних показників господарської діяльності підприємства, а також комплексним показником, в якому при плануванні повинна бути відображена велика кількість факторів, що впливають на його рівень.
Взагалі витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. Наприклад, підприємство може формувати виробничу собівартість за наступними статтями калькуляції:
–    сировина та матеріали;
–    паливо й енергія на технологічні цілі;
–    основна заробітна плата;
–    додаткова заробітна плата;
–    відрахування на соціальні заходи;
–    витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
–    загальновиробничі витрати;
–    втрати від браку;
–    інші виробничі витрати.
До наведеної вище номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вноситися зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об’єднуватися кілька статей калькуляції в одну або виділяти з однієї статті кілька статей калькуляції.
Витрати підприємства, крім операційної діяльності, формуються також в процесі фінансової та інвестиційної діяльності, надзвичайних подій, а також внаслідок сплати податку на прибуток, дивідендів і податку на додану вартість.
Виробнича собівартість продукції (товарів, робіт, послуг) є основним фактором, який визначає розмір валового прибутку. Якщо за звітний період виробнича собівартість реалізованої продукції збільшується, то при інших рівних умовах розмір валового прибутку обов’язково зменшиться за рахунок цього фактору на аналогічну суму. Чим менша виробнича собівартість, тим більший валовий прибуток, і навпаки.
Об’єктами аналізу витрат підприємства є наступні показники:
–    виробнича собівартість виготовленої продукції, наданих послуг і виконаних робіт в цілому та за статтями витрат підприємства та його структурних підрозділів;
–    собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та інших активів;
–    адміністративні витрати;
–    витрати на збут;
–    витрати від операційної, фінансової, інвестиційної діяльності, надзвичайних подій, податку на прибуток, виплати дивідендів, покриття збитків;
–    витрати на 1 грн. чистого доходу;
–    операційні витрати за елементами витрат;
–    окремі елементи та статті витрат;
–    співвідношення: витрати – чистий дохід – прибуток.
З огляду на це, основна мета економічного аналізу у сфері витрат – моделювання оптимального співвідношення між споживчою вартістю (чистим доходом) від об’єкта витрат і витратами на його формування.
Дані про фактичні витрати підприємства формуються у системі бухгалтерського і внутрішньогосподарського обліку, фінансовій і статистичній звітності. Інформаційна база про витрати підприємства формується у фінансовій звітності за формами №2 “Звіт про фінансові результати” і №5 “Примітки до річної фінансової звітності” та у статистичній звітності форми №1 – підприємництво (річна) “Звіт про основні показники діяльності підприємства” у розділах.
Проведене дослідження управління витратами на ВАТ “ОШРЗ” дозволило отримати такі результати.
Нерівномірним є загальний обсяг випуску продукції на підприємстві. Суттєвого зростання обсягів випуску (288%) вдалося досягнути лише у 2001 році; усі інші роки аналізованого періоду характеризувалися значними спадами (не менше 30%). Найкращим роком з огляду на величину випуску був 2001. Тоді вдалося досягнути розміру випуску на суму понад 1,2 млн. грн. Найгіршим став 2003 рік (286,8 тис. грн.).
Жодної тенденції не помітно в динаміці зміни обсягів випуску формових та неформових ГТВ. Для цих видів продукції характерні значні коливання по роках. Розфасовка цикорію та відновлення автомобільних шин можна вважати непорівнянною продукцією.
Існує тенденція до перетворення виробництва у фондомістке. Це означає збільшення частки амортизації у структурі витрат.
Відбувся приріст у структурі постійних витрат, тобто загальновиробничих, адміністративних та на збут. Цей процес є закономірним, зважаючи на спад обсягів виробництва. Але в той же час зростає частка витрат на паливо та електроенергію для технологічних потреб, які за економічним змістом повинні відноситися до змінних витрат.
Приріст постійних витрат відбувся не лише у структурі, але й у вартісному виразі. Оскільки цей приріст не супроводжувався відповідним ростом виробництва, стає незрозумілим, навіщо було збільшувати витрати на збут, адміністративні та загально виробничі витрати.
Для підприємства характерна низька рентабельність. Низька рентабельність (менша 1%) не дозволяє говорити про досягнення навіть нормального економічного прибутку. Якщо підприємство не має чіткого уявлення про дієві шляхи збільшення співвідношення прибутку та витрат, то слід або здійснювати перепрофілювання, або йти з ринку.
В цілому, проведений аналіз формування витрат на підприємстві  дозволив виявити такий стан речей:
–    Продовжує діяти застаріла психологія виробництва, коли на витрати виробництва необґрунтовано списуються всілякі можливі і неможливі витрати (з метою зменшення об’єкта оподаткування).
–    В умовах ринку підприємства самостійно визначають методи калькулювання продукції та обсяги затрат на її випуск, що відповідає міжнародній практиці ведення бухгалтерського обліку. Підприємствами використовуються норми матеріальних і трудових затрат, які затверджуються керівником підприємства. Перегляд норм здійснюється підприємствами самостійно, тільки у разі необхідності, викликаної зміною технології та документації.
–    Адміністративно-управлінські та накладні витрати контролюються самими підприємствами. Однак, при складанні планових калькуляцій майже на всіх підприємствах завищуються матеріальні витрати, що пояснюється відсутністю інформації про рівень цін на сировину і матеріали, які включатимуться до складу матеріальних витрат у наступні періоди.
–    Виявилася значна складність методичних нормативних документів, що рекламують порядок віднесення тих чи інших витрат на собівартість. Тому нерідко підприємства необґрунтовано включають до собівартості продукції витрати на капітальний ремонт, плату за землю, відрахування на утримання органів управління, об’єктів культурно-побутового призначення та інші витрати, які повинні відшкодовуватися за рахунок прибутку, а це, врешті-решт, призводить до встановлення економічно необґрунтованих цін, які нерідко перевищують світові.
–    Через неповне використання виробничих потужностей, перевитрати електроенергії включаються до фактичної собівартості продукції і компенсуються споживачами.
–    Діючий нині закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” стимулює завищення витрат підприємства, оскільки, чим більшими вони будуть, тим менший податок вони сплатять.
Розв’язання цих проблеми має здійснюватись не шляхом запровадження адміністративного контролю, а за рахунок створення економічної зацікавленості підприємств у зменшенні витрат виробництва. Зокрема, це можна зробити шляхом зміни об’єкта оподаткування: ним має бути не прибуток, а витрати виробництва. Прибуток як об’єкт оподаткування стимулює підприємства збільшувати обсяги витрат виробництва (з метою ухилення від сплати податку) за рахунок підвищення заробітної плати, включення інших, не пов’язаних безпосередньо з виробництвом витрат і його слід розглядати як джерело сплати податків, а не як об’єкт оподаткування. Лише за таких умов у підприємств не виникає підстав для його штучного заниження.
Метою діяльності будь-якого підприємства є отримання достатньої величини прибутку для забезпечення розширеного відтворення. Існує багато різноманітних підходів стосовно розв’язання проблеми підвищення ефективності виробництва. Але в більшості випадків чи не найважливішим напрямком підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції, яка виготовляється, та самого підприємства є саме зниження собівартості продукції.
Якщо розглядати класифікацію витрат за економічними елементами (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші витрати), то можна зробити висновок, що резервами зниження загальних витрат підприємства є оптимізація величини кожної зі складових витрат або ж підвищення ефективності використання цих ресурсів, що знайде своє відображення у збільшенні прибутку підприємства.
Крім того, однією з найважливіших умов забезпечення ефективної діяльності підприємства на ринку є розроблення системи планів (бюджетів), на основі яких можна попередньо визначити й зіставити майбутні витрати і прибутки підприємства, узгодити діяльність структурних підрозділів підприємства, вибрати оптимальні варіанти використання його ресурсів для досягнення стратегічної мети економічного розвитку підприємства й оцінити ефективність прийняття операційних та інвестиційних управлінських рішень.
Гостра необхідність в адекватній інформації про витрати, які несе підприємство, заставляє управлінців шукати нові інструменти ефективного управління затратами. Як альтернативу традиційним фінансовим підходам можна використовувати АВС-метод, який, по-перше, дозволяє представити інформацію в зрозумілій для персоналу формі, по-друге, його застосування дає можливість розподіляти накладні витрати виходячи з реального використання ресурсів, тобто відмовитися від суперечливих традиційних підходів по розподілу витрат на основі обліку повного об’єму продукції, що випускається чи прямих витрат. Запропоновані нами заходи щодо удосконалення управлінського обліку дали можливість підвищити прибуток від реалізації продукції і знизити виробничу собівартість на 105,3 тис. грн., або на 26,4%. При цьому зросла рентабельність виробництва на 1,6% у порівнянні із звітним роком.