Типологічні особливості героїчного епосу Раннього Середньовіччя

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу зі світової літератури. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Product Description

ЗМІСТ

ВСТУП     3
Розділ 1. Героїчний епос, як хранитель історії    5
1.1.    Вплив кельтів на розвиток матеріальної культури Західної Європи    5
1.2.    Шлях розвитку французького героїчного епосу     6
1.3.    Іспанська культура Раннього Середньовіччя     14
1.4.    Німецький  епос    17
1.5.    Героїчний епос у слов’ян     20
Розділ 2. Героїчний епос у слов’ян та втілення в головних героях        героїко – патріотичних ідеалів     21
ВИСНОВКИ     24
Список використаної літератури     27

Висновки

Драматичний час Раннього Середньовіччя у житті Європи дав нові  літературні твори. Популярним став героїчний епос: „Пісня про Роланда” у Франції, ‹‹Пісня про Сіда››в Іспанії, ‹‹Пісня про Нібелунгів›› у Німеччині (XII-XIII ст.). У багатьох поемах розповідалося про могутніх героїв, кожний з яких мав свій конкретний прообраз в реальній історії. Вони вступали з ворогами  вітчизни і здобували перемоги, нерідко ціною власного життя. Пісні про діяння славетних витязів читали у супроводі музичних інструментів по книжці – кодексу або напам’ять спеціальні виконавці, яких у Франції називали жонглерами, в Німеччині – шпільманами, в Іспанії – хугларами. Вони жили в замку феодала, оточені пошаною. Виконання героїчних пісень ставало справжнім святом, на яке феодал збирав усіх своїх домочадців і запрошував гостей. Та й прості люди добре знали ці героїчні поеми, адже вони були складені з фольклорних переказів, які створювалися в народі протягом віків.
Героїчний  епос, найпоширеніший у середньовічній словесності, з усією повнотою використовує можливості епічного роду літератури. Багата, пластична оповідь подолала наївно – архаїчну поетику.
У середньовічній словесності найпоширенішим був героїчний епос, у якому з усією повнотою використані можливості епічного роду літератури. Оповідь багата пластичністю, подолала наївно–архаїчну поетику коротких повідомлень, типових для міфу, притчі, байки або ранньої казки.
Використовуючи усталену дистанцію між подією, персонажами та оповідачем, сам оповідач цілком спокійним тоном всезнаючого Бога веде слухача або читача через віки. В епічному творі образ автора гідний найвищої поваги. І не дарма, наприклад, Гомера в нові часи уподібнювали богам – олімпійцям.
Отже, героїчний епос, як бачимо, у вужчому плані виступає як жанр або група жанрів, у яких героїчна розповідь про минуле відтворює цілісну картину народного життя і подає в гармонічній єдності епічний світ та героїв – богатирів у ньому.
Більшість писемних зразків героїчного епосу за походженням є фольклорними, або мають у собі фольклорні джерела, адже самі особливості жанру склалися на фольклорному ступені його розвитку. Тому й називають героїчний епос народним, хоч він завжди мав конкретного автора. Інша справа, що за традиціями деяких народів це вважалось непристойним, тому ім’я автора, не встигнувши зафіксуватись у пам’яті людей, зникало.
У героїчному епосі проступає поділ героїв – богатирів за етнічними ознаками. В класичних формах епосу це богатирі (вожді або воїни) – представники певної народності, а їхні противники часто зображені як загарбники, іноземні або іновірні. У слов’янському епосі найчастіше це турки і татари (іновірці). У часовому вимірі це вже не міфічна епоха, а славне історичне минуле на зорі національної історії, час боротьби за етнічну ідентифікацію, вирізнення з – поміж інших етносів. А тому епічний фонд часто складає боротьба двох етнічних племен чи народностей, яка часто співвіднесена з реальною історією. Проте історизм у героїчному епосі дуже відносний, і його не слід сприймати буквально. Так, наприклад, у билинах Київська держава князя Володимира виступає як звернена у минуле національна і соціальна історія.
У героїчному епосі центральною є історична воєнна подія, битва на Косовому полі в сербських юнацьких піснях, іноді – міфічна. Слід також зазначити, що в героїчному епосі часто зображено роздвоєння влади і героїки (князь Володимир у билинах, Карл Великий у „Пісні про Роланда”). Влада в їхніх руках, а меч захисника в руках витязя і лицаря – носія більш активної дії, в характері якого не важко побачити не лише хоробрість, але й відносну незалежність (Ілля Муромець у билинах).
В героїчному епосі переважно замальовуються дії та вчинки героя, а його переживання не розкриваються. Сама сюжетна розповідь доповнюється численними статичними описами і церемоніальними діалогами. Дії богатирів – це ряд зафіксованих станів, поетичних картин. Так, наприклад, смерть Роланда постає як декілька паралельних кадрів варіантів: Роланд розбиває свій меч, віддає ангелу рукавичку, лягає обличчям на схід.
Відносній стабільності однорідного світу героїчного епосу відповідає постійний епічний фон а іноді ритміко – музичний фон у вигляді розміреного вірша.
Естетика епосу досягається рядом літературно–зображуваних засобів серед яких вирізняється поетика повторення, починаючи від епітетів, а також типово казковим триразовим повтором самої дії.
Цей епос історично конкретний, в монументальній ідеалізованій формі він відтворює норми героїчної поведінки людини, яка захищає честь, свободу і незалежність свого народу. Героїчний епос мав великий вплив на розвиток літератур усіх народів світу, залишаючись для митців взірцем високохудожньої творчості на глибоко – національній основі.