.

Соціально-педагогічні умови ефективності роботи з дітьми групи ризику

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу з психології та соціології. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Опис

ЗМІСТ

ВСТУП    3
РОЗДІЛ 1. ПОВЕДІНКА ДІТЕЙ «ГРУПИ РИЗИКУ» ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1 Теоретичний аналіз поведінки дітей «групи ризику « у вітчизняній та зарубіжній педагогіці
1.2 Характеристика причин появи дітей „групи ризику”
1.3 Категорії дітей „групи ризику”
РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ АНАЛІТИКО-ДІАГНОСТИЧНОЇ ТА КОРЕКЦІЙНОЇ ФУНКЦІЙ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ЕФЕКТИВНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ „ГРУПИ РИЗИКУ”
2.1 Сутність соціально-педагогічної діагностики поведінки дітей „групи ризику”. Алгоритм діагностичної технології
2.2 Консультування в процесі діяльності соціального педагога з дітьми „групи ризику”
2.3 Соціально-педагогічна допомога дітям „групи ризику” у навчальних закладах та сім’ї
2.4 Сутність охоронно-захисної функції соціально-педагогічної діяльності. Соціально-педагогічний захист дітей
РОЗДІЛ III. РОЛЬ СОЦІАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОЇ І КОРЕКЦІЙНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ФУНКЦІЙ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
3.1 Соціальна і соціально-педагогічна профілактика. Просвітницько-консультативна діяльність соціального педагога
3.2 Поняття реабілітації. Завдання і принципи реабілітації дітей „групи ризику”. Роль реабілітаційної служби навчально-виховного закладу
3.3 Соціально-педагогічна корекція: мета, принципи, завдання і зміст роботи соціального педагога з дітьми „групи ризику”
3.4 Соціально-педагогічні технології роботи з сім’ями де виховуються діти „групи ризику”
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВИСНОВКИ

Таким чином, провівши дане дослідження у відповідності до поставлених завдань ми можемо зробити наступні висновки та узагальнення:
Сучасні, «нові» важковиховні учні – це ті школярі, які протидіють застарілим методам виховання, заснованим на підкоренні особистості зовнішнім авторитетам. Юна людина ще не навчилася використовувати затребувану нею свободу для творчості, самовдосконалення, саморелізації, але прагне визволитися від будь-якого тиску, обмеження своїх ініціатив.
Звичайно, багато хто з нинішніх важковиховуваних підлітків (за традиційним розумінням) злісно порушують норми і правила співжиття, не підкорюються педагогічним вимогам, бо не сприймають їх, стверджуючи свої власні чи вузькогрупові закони, що суперечать загальноприйнятим. Вони негативно ставляться до вчителів і школи взагалі, виявляють небажання навчатися, вдосконалюватися, підвладні авторитетам. їх важко виховувати, та вони цим і не переймаються і зазвичай діють всупереч очікуванням і вимогам батьків і педагогів.
В той же час, є такі учні, які стають незручними для вчителів і непопулярними серед однокласників, бо не вміють знайти шляхи і засоби для самоствердження і самореалізації, не мають чіткого усвідомлення того, що вони самі мають розвивати і створювати себе, творчо вибудовувати власний внутрішній світ, стосунки з людьми. Нестандартно, неординарно, напомацки виявляючи свою сутність, свої прагнення, очікування, переживання, бачення всього, що діється навкруги, такі підлітки страждають від нерозуміння оточуючих, їх намагання втиснути зростаючу особистість у певні «рамки», в яких, образно кажучи, їй вже досить «тісно». Такі підлітки вже не хочуть бути «як усі», але й «бути» вони ще не можуть. Утім, це є вектором допомоги молоді з боку батьків, вчителів, психологів, суспільного загалу.
Для здійснення людини як творця власної життєдіяльності, становлення внутрішньої відповідальності (справжньої інтернальності), підліткам має надаватися можливість прислухатися до себе, голосу власного сумління. Зовнішній авторитет, яким би правильним він не здавався дорослим, не може надалі (у сучасній школі, у державі, яка будує демократичне суспільство) залишатися єдиним механізмом регуляції поведінки учня. Має бути підвищений авторитет власної совісті як інтуїтивної здатності людини відокремлювати добро від зла, правильне від хибного, шукати і реалізовувати сутнісні смисли, знаходити вірний варіант вирішення будь-якої життєвої ситуації.
Підсумуємо, що школа має створювати всі належні умови для повноцінного розвитку і розквіту індивідуальності, щоб їй вдалося справдити свою самодостатність, стати суб’єктом життєтворчості, активним учасником демократичних перетворень у сучасному суспільстві. При цьому принцип «не заважати» даному процесу є не менш важливим, ніж активно сприяти повноцінному розвиткові людини. Бажано домогтися, щоб юна особистість жила вільною від будь-яких стереотипних ярликів, серед яких одним із найнеприємніших є «важковиховуваний підліток».
Об’єктом соціально-педагогічної діагностики є особистість дитини, яка розвивається, в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем і окремі суб’єкти цього середовища, що впливають на формування особистості. Предметом діагностики виступає соціально-педагогічна реальність. Предмет і об’єкт діагностики відображаються в її змісті.
Зазначимо, що комплексний підхід до діагностики, всебічний аналіз особистості дитини означає не зміщення діагностичних функцій педагогів і психологів, а їх функціональну взаємодію, що сприяє поглибленню знань про особистість дитини та її мікросоціум, розв’язанню практичних завдань гармонізації розвитку й соціалізації дітей, підвищенню ефективності цілісного педагогічного процесу.
Метою комплексної діагностики є ранній вияв ознак і проявів соціально-педагогічної занедбаності дітей і підлітків, вивчення соціальної ситуації розвитку, визначення домінанти відхилень, а також потенційних можливостей і здібностей дезадаптованих дітей. Комплексне діагностування передбачає розв’язання таких завдань: визначення рівня деформації та характеру дисгармоній різних сторін, якостей і властивостей особистості дитини, викликаних таким станом; вияв шляхів і способів їх профілактики і корекції; прогнозування подальшого розвитку дитини як суб’єкта спілкування, діяльності та самосвідомості; вивчення ефективності проведеної роботи в реальних змінах особистості дитини і ситуації її розвитку.
Підкреслимо, що соціально-педагогічна експертиза обіймає професійне (експертне) обстеження стану об’єкта і здійснення відповідного висновку, що містить інформацію про об’єкт, конкретні пропозиції (рекомендації) для прийняття рішень і можливий прогноз.
Головними структурними етапами технології прогностичної діяльності педагога є: а) аналіз результатів діагностики і соціально-педагогічних проблем, визначення об’єкта, предмета (на що спрямоване прогнозування та його зміст) і способу прогнозування, технічна і методична підготовка до прогностичної діяльності; б) власне прогностична діяльність, – прогнозування найближчої динаміки проблеми, що вивчається; зони найближчого розвитку, рівня вихованості, перспектив позитивних змін і т. ін; в) узагальнення прогнозного матеріалу й формулювання висновків.
Психодіагностика індивідуальних особливостей учнів підгрупи ризику дасть можливість побудувати їхній педагогічній портрет, скласти прогноз їхньої поведінки і діяльності в певних ситуаціях, здійснювати індивідуальний підхід у навчальній і позанавчальній діяльності. Спостереження можуть дати привід для індивідуальної консультації батькам, пропозиції щодо медичних обстежень. У процесі комплексної психодіагностики підлітків необхідним є застосування тесту М. Люшера, який дає можливість спрогнозувати ступінь вираженості відхилень у поведінці.
Узагальнимо, що роль сім’ї та навчальних закладів при вихованні та допомозі дітям „групи ризику” неможливо переоцінити, адже саме там вони проводять більшість свого часу. В той же час, дорослі часто забувають, що не можна вимагати від дітей, щоб їхній розум функціонував, як наш власний. Багато підлітків висловлюють недовіру вчителям.
Найбільшої шкоди розвитку особистості дітей і підлітків у сім’ї завдають сімейні конфлікти. Сімейне неблагополуччя може зрости в процесі розпаду сім’ї, створення вторинної сім’ї.
Здійснюючи профорієнтацію, психолог, учитель мають орієнтувати учнів на певну професію або низку подібних спеціальностей, а також показати, що висококваліфікований фахівець має бути психологічно готовим до зміни спеціальності або до постійного підвищення кваліфікації.
Проаналізувавши результати анкетування старшокласників школи № 2 м. Острог за „Анкетою старшокласника” можемо узагальнити, що більшість з опитаних учнів свою школу недолюблюють, хоча вважають її кращою за інші. В той же час до школи відносяться скоріше як до неприємного обов’язку, аніж як до необхідного навчання. В той же час ситуація з вчителями трошки краща: їх діти більше люблять, аніж власне свою школу. Серед побажань зміни в навчальному процесі найчастіше писали скоротити тривалість навчального дня і подовжити канікули (що не є дивним для дітей в такому віці).
Важливим є той факт, що для педагогіки реабілітація постає як категорія, що визначає напрям виховання на подолання проблем соціалізації учнів. Психолого-педагогічна і соціально-педагогічна реабілітація, є комплексом заходів соціальної підтримки та діагностико-корекційних програм щодо подолання різних форм дитячо-підліткової дезадаптації, включення та інтеграції дитини в соціальне середовище, яке виконує функції соціалізації (сім’я, школа, однолітки та ін.).
Психолого-педагогічна корекція – це сукупність спеціальних психолого-педагогічних впливів на особистість занедбаної дитини з метою її відновлення в якості суб’єкта спілкування, діяльності і самосвідомості. Загальними принципами корекційної роботи є: єдність корекції і розвитку; врахування вікових та індивідуально-особистісних особливостей дитини і специфіки соціальної ситуації її розвитку; єдність діагностики і корекції, єдність і взаємодоповнюваність психологічних і педагогічних методів; діяльнісний принцип здійснення корекції; опора на позитивне, підхід до особистості дитини як до талановитої та унікальної, орієнтація на гармонізацію розвитку; професійна компетентність і розподіл функцій.
Корекційно-розвивальні програми розробляються і використовуються у спільній роботі різних спеціалістів (психологів, соціальних педагогів, учителів, вихователів, лікарів, а також батьків) на підставі психологічного і соціально-педагогічного обстеження й аналізу соціальної ситуації розвитку конкретної дитини. Вимоги до корекційно-розвивальних програм обумовлені вищезазначеними принципами, а корекційно-розвивальна робота повинна органічно включатися в реальне життя дитини.
Для практичного підґрунтя дослідження ролі батьків в розвитку дитини ми використали тест-опитувальник батьківського ставлення за методикою А.Я. Варга та В.В. Століна (див. дод. Д). Було опитано 30 батьків дітей як „групи ризику” так і таких, що до неї не відносяться. Аналізуючи отримані результати анкетування ми зробили наступні висновки: в 70% родин батьки мають належне емоційне ставлення до дитини (принаймні з їх слів) – шкала 1, проте співставляючи з результатами шкал 2-5 бачимо, що відповіді батьків були не зовсім відвертими та чесними.
В той же час, коли батьки були відвертими у своїх відповідях та насправді відповідно поводяться з дітьми, то цих дітей до „групи ризику” віднести не можна. З навчанням та емоційною сферою в цих дітей все в порядку. З цього можна зробити висновки, що клімат в родині та позитивне ставлення батьків до дітей відповідним чином впливає на внутрішній світ дитини, відгороджуючи її від бажання та потреби незвичайної, девіантної поведінки.
В ході вивчення сім’ї педагог може скласти «карту сім’ї» або «соціально-педагогічний паспорт сім’ї», що дозволяє систематизувати базову інформацію про сім’ю. Головне призначення діагностики і соціально-педагогічного моніторингу – складання висновку про стан конкретної сім’ї і тенденції, властиві сім’ям, з якими співпрацює педагог. На основі одержаної діагностичної інформації здійснюється диференціація сімей, що дозволяє розробити стратегію і тактику соціально-педагогічної роботи з конкретною сім’єю.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Соціально-педагогічні умови ефективності роботи з дітьми групи ризику”“

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

five × 3 =