Проблема історизму в хроніках Шекспіра

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу зі світової літератури. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Product Description

ЗМІСТ

ВСТУП    3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ ШЕКСПІРА    6
1.1. Епоха Відродження    6
1.2. Місце Шекспіра в епосі Відродження    10
1.3. Історія жанру-історизму    13

РОЗДІЛ 2. ХРОНІКИ ВІЛЬЯМА ШЕКСПІРА: ОСОБЛИВОСТІ ЗОБРАЖЕННЯ ІСТОРІЇ АНГЛІЇ    17
2.1. Особливості історизму мислення Шекспіра    17
2.2. Зображення феодального розбрату в хроніках Шекспіра    20
2.3. Жанрова специфіка історичних хронік та особливості їхньої структури    23

ВИСНОВКИ    26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    28
ДОДАТОК    30
ВИСНОВКИ

Своїм корінням культура Відродження пов’язана з розвитком світських тенденцій в культурі феодального суспільства. Ідентифікувати Відродження як самостійну історико-культурну добу дозволяють: власне світоглядне обличчя доби, принципово інший соціокультурний ритм, зрушення в сфері художньо-естетичної свідомості, наявна відмінність Відродження від попередньої культурної доби Середньовіччя і наступної культурної епохи 17-18 століть. До основних ідейних основ літератури Відродження відносяться: гуманізм, повернення до античності, християнство та протестантизм.
Зазначимо, що Вільям Шекспір – це найвидатніший англійський поет і драматург ХVI століття.  До нас дійшло дуже мало вірогідних свідчень про життя Вільяма Шекспіра, проте зазначимо, що писати Шекспір почав приблизно з 1590 року. Перу геніального драматурга належать 37 сценічних творів. Творчість Шекспіра прийнято ділити на три періоди: перший період (1590-1600) називають оптимістичним, другий період (1601-1608) називають трагічним, ну а третій період (1609-1613) називають романтичним.
Спираючись на історичні дані, письменник водночас завжди йде по шляху творчого вимислу. На відображення письменником історичного минулого чинять безпосередній вплив і розробленість тих чи інших історичних проблем. Серед літератури на історичну тематику чимало творів, які, хоча і ставлять завдання зобразити життя певної історичної епохи, насправді не піднімаються до історизму, спотворюють і модернізують історію. Всі ці твори займають в літературі своє місце, але вони далеко не завжди можуть бути віднесені до суто історичної літератури. Епос і драма Відродження, бароко, класицизму, а частково навіть і Просвітництва та епохи французької буржуазної революції кінця XVIII ст., зображують історичні (або легендарні) події давнини і середньовіччя. Такими є основні трагедії Шекспіра (зокрема і хроніки), поеми Аріосто і Тассо, трагедії Корнеля і Расіна.
Зазначимо, що в перший період творчості, в 90-х pp. XVI ст., Шекспір написав два цикли драматичних творів, які прийнято називати історичними хроніками. Разом вони складають ніби дві драматичні тетралогії, яким притаманні єдність проблематики й сюжетний зв’язок (три частини «Генріха VI» й «Ричард III» – перша тетралогія; «Ричард II», дві частини «Генріха IV» й «Генріх V» – друга тетралогія). Поза цими двома циклами залишаються ще дві хроніки: «Король Джон» і «Генріх VIII», які, однак, становлять ніби пролог і епілог до обох тетралогій. Постали вони на ґрунті загостреного інтересу до історії, передусім історії національної, яким позначене зріле англійське Відродження.
Варто підкреслити, що в цих творах знайшла своє вираження ренесансна гуманістична ідеологія, яка великою мірою визначає їхню ідейну й моральну атмосферу і коригує абсолютистські ідеологічні настанови. Водночас у них відбився і народний підхід до історії, народне розуміння правди й справедливості, яке теж увійшло важливим складником в ідейно-моральну атмосферу п’єс.
Підсумуємо, що історичні хроніки Шекспіра, чи, краще сказати, обидві історичні тетралогії, дають послідовне й цілісне відображення великого, майже столітнього, періоду в історії Англії – від останніх років XIV ст. по 1485 рік. Обидві тетралогії Шекспіра з їхніми «прологом» і «епілогом» створювалися не за заздалегідь складеним планом, а поставали спонтанно. Таке групування творів у Шекспіра відсутнє, запропоноване воно дослідниками пізніших часів.
Також узагальнимо, що в хроніках Шекспір вдавався до відбору подій, до їх переміщення, перегрупування, злиття – тобто допускав вільне поводження з фактами, але тільки в певних межах, що допускаються історичною правдою. Хроніки Шекспіра – художні твори, в яких домисел відіграє велику роль, хоч і не поширюється на фундаментальні історичні події та їхню послідовність.