Притча – жанр усної народної творчості

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу з української літератури. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Product Description

ЗМІСТ

ВСТУП    3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИТЧІ ЯК ЖАНРУ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ    6
1.1. Поняття притчі    6
1.2. Історія притчі в давньоруській літературі    8
1.3. Притча як літературознавча проблема    16

РОЗДІЛ 2. ТИПОЛОГІЯ ТА ПОЕТИКА ПРИТЧ    19
2.1. Види притч    19
2.2. Поетика притч    23

ВИСНОВКИ    27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    29
ВИСНОВКИ

Таким чином, провівши дане дослідження у відповідності до поставлених завдань ми можемо зробити наступні висновки та узагальнення:
Притча – це невелика розповідь алегорична за формою і морально-дидактична за призначенням. Процес творчості у створенні притч протилежний поетичному. У створенні притч рух думки вперед відсутній.
Своєю штучністю, більш-менш вдалим зближенням двох різнорідних за змістом понять і предметів, притча задовольняла смаки давньоруських граматистів, а своїм повчанням, вилученим за допомогою алегоричного пояснення – його релігійним вимогам. Простих людей вона захоплювала картинністю викладу і цікавими подробицями в розвитку її змісту.
Зразками притчі в візантійській літературі послужили повчання із Святого Письма. Що стосується дійсних притч, сказаних Ісусом Христом, то взагалі вони викладаються не зовсім, як в Євангелії, а уривками, тільки перші слова притчі.
Зазначимо, що давньоруські притчі відрізняються особливою формою: вони мають, здебільшого, вид діалогів. У цих казках давньоруський грамотник втілював свої заповітні думки та ідеї в образи, щоб вони зрозуміліше і різкіше запам’яталися в думках і серцях читачів.
Підкреслимо, що сучасні дослідники давньоруської притчі наголошують на важливому середньому положенні притчі між двома групами жанрів, на які розпадається для нас вся література Давньої Русі, – між «заземленими» жанрами (історична повість, послання) і жанрами «чудовими» (житійної література).
Притча мала різне значення у Стародавній Русі, це слово спочатку означало надбавку до чогось, потім загадку, прислів’я як прибавку у мові. Згодом слово «притча» стала означати образ, приклад, аналогію, повчальний і загадковий вислів, пророцтво і, нарешті, певну літературну форму».
Варто узагальнити також, що у притчі події не визначені ані хронологічно, ані територіально. Вони розповідають про неминуче в узагальнено-трансформованій формі. Приповідки були характерними для інтелектуальної літератури. Символіка образів, філософський підтекст, певна запрограмованість сюжетної колізії розкрити її «повчальний» зміст, загостреність морально-філософських висновків і ситуацій – усе це характерні риси притчі. Приповідки – це малий оповідний жанр літератури, якому характерний параболічний розвиток думки, дидактизм, алегоризм.
Також підсумуємо, що над питанням класифікації притч науковці лише починають працювати. Так, М.І. Прокоф’єв ділить притчі на «сюжетно-алегоричні, стислі афористичні і прислівні» і виділяє також «притчі оригінальні, мирські і біблійні, літописні і авторські, притчі-прислів’я, притчі-байки».
В нашому дослідженні ми розглянули та охарактеризували різні види притч в культурній спадщині народів світу: суфійські притчі, східні притчі, даоські притчі, буддійські притчі, дзенські притчі та християнські притчі.
В основі притчевої оповіді лежить порівняння, наповнене особливим символічним значенням. Реальний образ чи картина розкриваються не в прямій, а образно-алегоричній площині, а в уяві слухача ці дві площини зіставляються. Тому притчі властива специфічна поетика. У ній повністю виключається описовість, характерна для інших епічних творів. Композиційно притча складається з двох елементів. У структурному плані притча нерідко позбавлена традиційних сюжетних компонентів, вони взаємопідміняються, переставляються. Важливу роль у притчах відіграє ще й поетична градація.
Притчі завжди відігравали важливу роль в історії людства, і донині, залишаються для нас прекрасним і ефективним засобом розвитку, навчання та спілкування.