Природні та соціально-економічні передумови розвитку та розміщення сільського господарства україни

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу з економіки. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Категорія: Позначка:

Product Description

Зміст

Вступ    3
Розділ І. Природні особливості розвитку сільського господарства
1.1 Сільське господарство як галузь народного господарства
1.2 Природні особливості розвитку сільського господарства в Україні
Розділ ІІ Економічні та соціальні передумови розвитку сільського господарства в Україні та форми господарювання
2.1 Господарські товариства та їх розвиток у сільському господарстві України
2.2 Трудові ресурси села, їх сутність та соціальна структура
Розділ ІІІ. Власність на землю в Україні
Висновки
Список використаних джерел та літератури

Висновки

Таким чином, перехід України до ринкових відносин, у тому числі в АПК, вимагає розробки нових підходів до стратегії аграрної політики, спрямованої на формування продовольчої безпеки країни, пріоритетність розвитку сільського господарства, докорінну перебудову економічних, соціальних та правових відносин в аграрній сфері, свободу підприємництва та конкуренції.
Зазначимо, що до природних умов розвитку сільського господарства України віднесемо наступні: чорноземні ґрунти і сприятливий клімат. На півночі та Поліссі Південно-західного району прохолодний, вологий клімат і підзолисті ґрунти. У лісостепу склався найважливіший в Україні район виробництва цукрових буряків та озимої пшениці. Їх вирощуванню сприяють помірна кількість опадів і чорноземні ґрунти. У Південно-Західному районі на відміну від Донецько-Придніпровського, більше значення має харчова промисловість, особливо цукрова. Вона дає країні понад 40% цукру. У Південному районі де мало опадів і високі літні температури, на чорноземних та каштанових ґрунтах сіють озиму пшеницю, ячмінь, соняшник, на поливних землях. На узбережжі Чорного моря і в Криму багато садів, виноградників, а в степах – бахчанів.
Підсумуємо, що за сферами зайнятості трудові ресурси села поділяються на дві основні групи: зайняті в усіх сферах економічної діяльності та зайняті поза суспільним виробництвом. Природною основою формування трудових ресурсів аграрної сфери є сільське населення. За рахунок молодого покоління (осіб, що досягли працездатного віку) воно, в основному, наповнює трудовий потенціал сільського господарства. Крім сільського населення, джерелом формування трудових ресурсів аграрної сфери виступають кваліфіковані робітничі кадри і спеціалісти сільського господарства, що проходили професійну підготовку в ПТУ, на курсах, у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах, включаючи вихідців з міста.
Одним з основних резервів росту ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання головного засобу виробництва – землі. Тому капітальні вкладення в сільське господарство в першу чергу повинні бути використані на заходи щодо збереження земель, підвищення родючості ґрунтів, що обумовить зростання продуктивності землеробства і, зокрема, створення стійкої кормової бази тваринництва.
В той же час, перехід аграрного сектора до ринкових відносин породив принципово нові форми господарювання. Не так давно пріоритет надавався державній власності, другорядна роль відводилась кооперативній, приватна власність заперечувалась повністю. Однією з вирішальних передумов переходу до ринку є приватизація власності, що має вплинути на розвиток виробництва.
Ряд законодавчих і нормативних актів, що прийняті останнім часом, сприяють розвитку на селі нових форм господарювання, і кожна з них у процесі конкурентної боротьби може довести свої переваги.
Земельні відносини в Україні регулюються чинними законодавчими актами, згідно з якими запроваджені три рівноправні форми власності: державна, колективна і приватна. Саме на приватній формі власності і ґрунтується діяльність селянських /фермерських/ господарств як самостійної юридичної одиниці. Розвиток селянських /фермерських/ господарств повинен стимулюватись вільною конкуренцією на ринку з державними і кооперативними підприємствами, бо його основними завданнями, як відомо, є: виробництво, переробка і збут сільськогосподарської продукції; розвиток підсобної діяльності для раціонального використання природних і трудових ресурсів, земельних угідь, поліпшення їх родючості; участь працею або коштами в соціальному розвитку села, де розташоване фермерське господарство.
Варто підкреслити, що незважаючи на окремі песимістичні виступи, що фермер всіх не нагодує, розвиток селянських /фермерських/ господарств на рівні з великими підприємствами в Україні необхідний, бо на землі має бути господар і вироблена продукція повинна відповідати більш якісним показникам, а для цього потрібно надавати всіляку підтримку фермерам.