58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу з української літератури. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Опис

Зміст

Вступ     3
Розділ I. Екзистенціалізм як основа філософського світогляду В. Стуса     5
1.1 Екзистенціалізм у творчості та поглядах поета    5
1.2 Осмислення буттєвих проблем в поезії    10
Розділ II. Культурософські алюзії у збірці ”Палімпсести“     16
Висновок.    24
Список використаної літератури     27
Висновок

В основі філософського світогляду В.Стуса лежить філософія екзистенціалізму, яка приваблювала його насамперед ідеєю стоїцизму, непримиренності соціуму і особистості. Важким умовам існування людина може протиставити свої власні внутрішні символи, свій духовний потенціал. Саме в таких умовах в’язниць і таборів творилися вірші збірки “Палімпсести”. Але за екзистенціалістами саме важке життя дає людині змогу знайти власну сутність і досягти справжньої свободи у творчості.
Поезія В.Стуса є непрограмованою (дає вихід почуттям у процесі їх формування і становлення) і інтенсивного характеру, тобто може видозмінюватись, перетворюватись, володіючи всього-навсього одною темою, яка осмислюється з різних точок, так би мовити під різним кутом освітлення. Обмеженість і повторюваність матеріалу компенсується експресивністю.
Теоретики екзистенціалізму припускали, що Бога не існує, а, отже, людині немає на що спертися ні в собі, ні ззовні. В такому разі смерть є визволенням (хоча не можна сказати однозначно, що В.Стус поділяв їх ідеї атеїзму).
Разом із тим лірику поета не можна сприймати спрощено, як художню ілюстрацію ідей екзистенціалізму. У поезіях В.Стуса провідною темою є пошук буттєвих істин в умовах світу, що побудований за принципом абсурду (бачення його як такого, все-таки має витоки у цій філософії. Але у екзистенціалістів герої наділені особливою абсурдною свободою, свідченням якої є повторюваність і безрезультатність їх дій та зусиль. Цінність їх життя вимірюється безплідністю, тоді як у В.Стуса, на противагу їй життя запліднене особистісно-альтруїстичною ідеєю – патріотизму.
У своїй поезії В.Стус не оминув і осмислення буттєвих проблем. Його ліричний герой перебуває у пошуках такої форми тлумачення світу, яка допомогла б йому знайти душевний захисток. Стус звертається до вчення Гегеля про феномен свідомості й форми розвитку духу, яке претендує на подолання розриву між людською суб’єктивністю і об’єктивністю зовнішнього світу. В його поезії відбивається версія світоустрою, побудована на ґрунті ладу, гармонії, зовнішнього і внутрішнього, їх співмірності.
Осмислення призначення людини, її місії у світі, вирішення вічного питання “навіщо живу?” у Стуса відбувається через заглиблення у власну екзистенцію, тобто, внутрішнє буття. Це – процес болісний, коли людина не шкодує себе, забуває про спокійне життя і світ навколо себе, перебуває між життям і смертю аж до зникнення себе.
Майже всі літературознавці, які займались дослідженням творчості В.Стуса, звертали увагу на літературні впливи інших поетів у процесі становлення у його власного, унікального поетичного стилю. Хтось із них шукає штампи чи “текстуальний зв’язок”, хтось бачить випадкові збіги, перегуки і навіть наслідування. Говорять про вплив Пастернака, Рільке, Свідзинського, Бажана, Унаґаретті, Квазімодо і Тичини, але, зрештою, всі вони відіграють другорядну роль, бо ніхто не ставить під сумнів оригінальність стилю поета. Але багато хто наголошує на участі у формуванні цього стилю іншої постаті. Йдеться про Шевченка.
Беззаперечним є текстуальний зв’язок двох поетів. Вражає подібність біографій і глибоке проникнення Шевченкового слова і стилю у творчість Стуса, що часто проявляється як пряме цитування. Саме в такій подвійній схожості – ключ до пояснення сприймання Стуса як “духовного сина Тараса”[10; 64].
Проблему стосунків двох поетів можна винести за межі біографічного і політичного, спроектувавши її у площину філософії.
Звертаючись до тексто–документальних, прямих свідчень, наприклад Стусових висловів про Шевченка, взятих із листів, доходимо до висновку, що враховувати слід не лише схоже, але і розбіжне. У Стуса таки є усвідомлення власної програми поезії, не просто як рятунку від жорстокої, а як невпинного самотворення, нескінченного шляху до себе. У стихії нової української поезії, за Стусом, немає “староканонів” і “кожушного духу Шевченка” [17;171], є тільки генетична вкоріненість його геніальної поезії, на тлі якої Стус постає постаттю, якщо не співмірною, то аж ніяк не менш значущою.
У контексті постійного діалогу з Шевченком і роздріблення інших незамаскованих поверхневих стилів у В.Стуса власне унікальне поетичне “я”, побачили світ його поезії – палімпсести, в яких крізь нашарування різних літературних ремінісценцій просвічується дно глибинного первинного власного тексту.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Принципи естетики страждання у філософських поглядах та ліриці Василя Стуса”

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

1 + ten =