.

Право часів Центральної Ради здобутки та прорахунки 2

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу з історії. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Категорія: Позначка:

Опис

ЗМІСТ

ВСТУП    3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОІСТОРИЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ    6
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗАКОНОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ    11
2.1 Конституційне законодавство Центральної Ради    11
2.1.1. Перший універсал Центральної Ради    11
2.1.2 Другий універсал Центральної Ради    12
2.1.3 Третій універсал Центральної Ради    14
2.1.4 Четвертий універсал Центральної Ради    19
2.2 Соціально-економічне законодавство Центральної Ради    21
РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ДЛЯ РОЗБУДОВИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ    27
ВИСНОВКИ    33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ    36
ВИСНОВКИ

Найважливішими пам’ятками права часів Центральної Ради були її універсали, які мали як позитивні, так і негативні сторони.  10 червня, в умовах загальнонаціонального піднесення, на ІІ-ому Всеукраїнському з’їзді Рад було оприлюднено Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущою», який дістав назву 1-го універсалу УЦР. В ньому, всупереч волі Тимчасового уряду, самочинно проголошувалася автономія України (що охоплювала 9 губерній) у складі Російської федеративної держави, право українців бути господарями на своїй землі; ЦР оголошувала себе органом, що має право приймати акти конституційного значення; визнавалося за необхідність скликання українського сейму; визнавалася рівність усіх національних меншин і висловлювалася надія, що вони будуть разом з українським народом будувати автономний устрій держави. Проголошенням 1-го Універсалу ЦР брала на себе державні функції. Це була своєрідна форма відродження української державності.
З одного боку, визнавалася автономія України, така бажана й довгожданна; Центральна Рада визнавалася найвищим крайовим органом управління на Україні; дозволялося формувати українські військові частини. З іншого,— ЦР відмовлялася від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати рішення Всеросійських Установчих зборів щодо автономії України; склад Генерального Секретаріату затверджувався Тимчасовим урядом, а УЦР повинна була поповнитися національними меншинами; процес формування українських національних частин повинен був знаходитися під контролем російського командування і воєнного міністра.
Хоча Центральна Рада і зробила істотні поступки Тимчасовому урядові, все ж прийняття І-го та ІІ-го Універсалів до українського народу відкривало нову сторінку в українській історії: починалася доба будівництва державних органів в центрі і на місцях. В черговий раз український народ зробив спробу розбудувати своє життя з врахуванням національних інтересів.
ІІІ Універсал було прийнято 7 (20) листопада на засіданні Малої Ради УЦР. Широко проголошений він був 9 листопада 1917р. на Софійському, майдані в Києві. Історики неоднозначне оцінюють III Універсал Центральної Ради. Більшість погоджується, що головне історичне значення мало проголошення Української Народної Республіки, тобто розпочато етап державно-національного будівництва. Проголошення Третього Універсалу Центральної Ради було, безперечно, актом великої історичної ваги: уперше за 250 років український народ рішуче задекларував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави – в цьому полягає історичне значення III Універсалу.
11 січня Мала Рада ЦР прийняла ІV-й Універсал, який на другий день в будинку Педагогічного музею на відкритому засіданні проголосив М. Грушевський. Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він, проголосивши незалежною суверенною державою УНР, завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті-решт з великим запізненням відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром. Але, на жаль, цей кульмінаційний момент в історії державотворення України було досягнуто не на хвилі піднесення українського національно-визвольного руху, а в один з найкризовіших періодів його історії часів громадянської війни.
Отже, Центральна Рада – це був перший етап на шляху відродження української державності ХХ століття – від здобуття національно-територіальної автономії до проголошення повної незалежності України. У своїй діяльності Українська Центральна Рада виявила як сильні, так і слабкі сторони державотворення.
Підсумовуючи законодавчу діяльність Центральної Ради зазначимо, що вона домоглася визнання і законодавчого закріплення прав українського народу на свою державу, культуру, мову. І це, мабуть, найголовніше. По-друге, її незалежність дипломатично визнали європейські країни. По-третє, своєю бездіяльністю вона остаточно покінчила з поширеними сумнівами щодо самого існування української нації. По-четверте, з політичного огляду вона вистояла і не поступилася Тимчасовому уряду. По-п’яте, Центральна Рада зуміла перемогти більшовиків України. По-шосте, домагаючись демократичного, парламентського правління Центральна Рада залишилась вірною своїм прагненням. По-сьоме, настирливою вимогою національного самоврядування вона ставила під серйозний сумнів раніше недоторканий принцип «єдиної і неподільної Росії», примушуючи як Тимчасовий уряд так пізніше більшовиків відступити (хоч би теоретично) від цього великоросійського постулату.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Право часів Центральної Ради здобутки та прорахунки 2”“

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

3 − 3 =