.

Полісся в адміністративно-територіальному устрої держав ХХ ст.

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу з історії. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Категорія: Позначка:

Опис

Зміст

Вступ    3
Розділ І. Етнографічна своєрідність Полісся    6
1.1 Типологія історико-етнографічного районування України    6
1.2 Поліщуки як етнографічна група українців    8
1.3 Етнорегіональна символіка Полісся    11
Розділ ІІ Суспільно-політичний лад та культурні особливості
Полісся кін. ХІХ-ХХ ст.     13
2.1 Полісся у складі Російської імперії    13
2.2 Вплив Польської держави на суспільний лад Полісся    19
Висновки    24
Список використаних джерел та літератури    27
Висновки

Отже, провівши дане дослідження ми можемо зробити наступні висновки:
На сьогоднішній день Україну прийнято поділяти на шість історико-етнографічних зон: Полісся, Карпати, Поділля, Середня Наддніпрянщина, Слобожанщина, Південь. Однак слід зазначити, що між етнографічними районами України не існує чітких меж, тому такий поділ має досить умовний характер.
Вартий уваги той факт, що поліщуки («палещуки», «полісяни»), ця етнографічна група білорусів, формувалася в міру зародження білоруського етносу. Його етногенетичним ядром були давні східнослов’янські племена дреговичів, радимичів і кривичів, представлених археологічною культурою курганних поховань VII–IX ст. Найхарактернішими її ознаками були великі металеві намистини, прикрашені зерню, притаманні дреговичам; семипроменеві скроневі кільця радимичів і браслетоподібні скроневі кільця кривичів.
В той же час, регіон Полісся як основна територія розселення білоруської національної групи в Україні був певною мірою перехідною зоною від власне української до білоруської культури, від південного до північного етнографічного масиву. Разом з тим традиційно-побутова культура поліщуків мала риси регіональної своєрідності: в їхній матеріальній, духовній і етикетній культурі, як і в сімейному укладі, залишаються багато архаїчних, а в своїй основі давньоруських рис. Склався традиційно білоруський комплекс як одягу – поньова, фартух, андарак, саян, так і традиційного планування поселень – вуличне планування та усталене розміщення селянського двору – одно- або дворядний «погонний двір». Саме північних районах України утворився «українсько-білоруський» тип житла і відповідний інтер’єр хати.
Полісся поділяється на три територіальні групи: лівобережне, центральне і західне, а також має дві етнографічні групи. Населення середньої течії Десни іноді називають литвинами, що в давнину означало належність їх до Литовської держави. Литвинами також називають поліщуків Білорусі. Поліщуки-українці – це переважно населення, що живе на північ від Любомля, Ковеля, Луцька, Рівного до кордону з Білоруссю.
На Поліссі збереглися дуже архаїчні культурно-побутові риси, успадковані ще від племен древлян та сіверян. На жаль, чорнобильське лихо не обминуло як людей – носіїв цієї давньої культури, так і пам’яток, створених ними. Масове переселення в інші регіони України, змішування їх з іншими групами населення закономірно має призвести до втрати їхньої етнографічної цілісності.
Слід підкреслити, що основні особливості Полісся виявляються в типі поселень: це переважно вуличні (без провулків) з невеликою кількістю дворів села. Хати з великими сіньми. В умовах ведення лісового скотарства розвинувся тип замкнутого двору, схожий до гуцульського. В інших регіонах, особливо степових, худоба навіть взимку утримувалася в загонах, тому тут не виробився замкнутий тип двору.
Ведучи мову про перебування Полісся під владою Російської імперії, підсумуємо, що внаслідок трьох територія Полісся стала російською провінцією. Політика царського уряду, спрямована на анулювання автономії приєднаних до Росії українських земель, найбільш яскраво проявилася у сфері організації влади: на чолі місцевої адміністративної системи стояв губернатор, який призначався царем із середовища вищих військових чинів або відомих дворян. До складу губернського правління входили також віце-губернатор, канцелярія, прокурор, радники. Існувала низка установ галузевого призначення – казенна палата, рекрутське присутствіє, присутствіє поліції. Всі ці органи також підпорядковувались губернаторові, влада якого була практично необмеженою завдяки підтримці станового дворянського зібрання на чолі з предводителем (маршалом).
До компетенції земств належало: влаштування, утримання і будівництво місцевих шляхів; здійснення заходів щодо піднесення хліборобства, торгівлі, місцевої промисловості; опіка медицини, освіти, ветеринарної справи, налагодження місцевого зв’язку та протипожежного захисту, визначення грошових і натуральних повинностей для земських потреб.
Після розпаду Російської імперії 1917 р. Україні не вдалося повністю об’єднати всі землі. Народ внаслідок імперіалістичної політики урядів Антанти і Росії та своєї недостатньої організованості не домігся бажаної свободи і незалежності. Територія Полісся потрапила під владу Польщі.
Варто підсумувати, що окупаційна влада встановила на Поліссі режим терору і насилля, намагаючись залякати корінне українське населення, примусити його бути покірним, припинити національно-визвольну боротьбу, визнати владу Польської держави. Великодержавний шовінізм, що насаджувався правлячими колами, після окупації Західної України був возведений у ранг державної політики.
Двадцятирічна окупація Поліських земель панською Польщею стала періодом застою і в економіці. Репресивний апарат жорстоко розправлявся з будь-якими виступами народних мас за соціальне і національне визволення. Весь світ сколихнули криваві події восени 1930 р. під час пацифікації, коли вбивали без суду і слідства. Пацифікація супроводжувалася масовою забороною і закриттям українських читалень, клубів, різних товариств, газет, журналів, спаленням книг тощо.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Полісся в адміністративно-територіальному устрої держав ХХ ст.”“

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

two × five =