Поезія Василя Стуса проблематика художня своєрідність

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу з української літератури. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Product Description

ЗМІСТ
Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3
Розділ 1. Ідейно-тематична     спрямованість     та     проблематика    поезії
В. Стуса.  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6
1.1. Екзистенціалізм як творча та буттєва філософія автора. . . . . . . . 6
1.2. Гуманістичне осмислення буття у збірці „Круговерть”. . . . . . . .17
1.3. Загальна психологічна тональність „Зимових дерев”. . . . . . . . . 24
1.4. Настрої та мотиви збірки „Веселий цвинтар”. . . . . . . . . . . . . . . .30
1.5. „Палімпсести” – вершина творчих і філософських пошуків В.Стуса. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .41
Розділ 2. Особливості індивідуального стилю письменника. . . . . . . . . . . . 48
2.1. Поетика творів В. Стуса. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48
2.2. Символіка поезій автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .62
Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .81
ВИСНОВКИ
Василь Стус залишив по собі величезну творчу спадщину, яка не просто внесла в українську літературу новизну з ідейного та тематичного боку, а й продовжила та розвинула традиції національної філософії екзистенціалізму, що становить ядро проблематики поезій автора.
У ліриці письменника можна виділити такі основоположні принципи і проблеми, як проблема буття, вибору, мислячого „я”, розходження людини зі світом (проблема абсурдності життя),  принцип перспективізму і т.д. На основі власного світопочування, духовних пошуків поет у свій спосіб вибудовує цю проблематику і прагне розв’язати екзистенційні питання.
У В.Стуса бачимо граничне втілення проблеми автентичності, яка органічно пов’язана з долею України, її народу, із драмою національної історії. Автор ідентифікує себе як повноважну частинку свого народу, котрий у ХХ столітті знаходиться на межі зникнення. Він відчуває покликання і обов’язок бути його речником. Готовність до кінця виконати це призначення надає ліричному героєві В.Стуса, особливо у зрілий період творчості, трагічного стоїцизму.
Письменник прагне до осмислення сутності людського життя, долі ліричного героя, для якого весь світ чужий і ворожий. Центральним мотивом творчих пошуків та роздумів автора стала самота, усвідомлення власної незалежності та внутрішньої сили, свободи. Чільне місце у віршах посідають роздуми про цілісність духу. Духовність у Стуса щільно пов’язана із вірою в божественне світле начало. Поет намагається віднайти бога в собі і лише у власному світі він знаходить і себе самого, і свого Бога, який є глибоко особистим і становить ядро внутрішньої непокірної сили.
Свої творчі та філософські пошуки В.Стус втілює у основних поетичних збірках.
„Круговерть” — рання збірка В. Стуса, що так  і не змогла побачити світ. Незважаючи на те, що вірші збірки – це перші несміливі спроби автора на ниві української літератури, у них вже окреслюється індивідуальний стиль та філософська зацікавленість письменника. Попри загальну оптимістичність поезій, В. Стус звертається до дуже серйозних і складних тем, розглядає світ не просто як прекрасну казку, як може здатися на перший погляд, а й як місце, де людина постійно знаходиться у пошуку, намагаючись знайти себе і гармонію зі світом та іншими людьми, не втративши внутрішньої свободи.
„Зимові дерева” – перша видана збірка В.Стуса. Загальна її тональність – песимістична: самотність, сум, розпач, приреченість, відчуженість від себе і світу, внутрішня роздвоєність. У цих поезіях – неприйняття інтелектуальної задухи, протест проти бездуховності, репресій, трагічне прозріння „тьмущої тьми” завтрашнього дня, болісне шукання свого місця в ситуації життєвого вибору.
У збірці „Веселий цвинтар”  можна визначити такі основні мотиви: передчуття розплати за інакодумство, цвинтарний настрій, незахищеність людини чесної і прямолінійної від абсурдності життя, пошук смерті як альтернативи такому життю, роздвоєння особистості, переосмислення понять життя і часу і, нарешті, розкриття в собі якоїсь таємничої сили, що дає змогу пережити всі негаразди. Вірші перейняті песимістичними настроями та саркастично-викривальними мотивами. Реальний світ сприймається як театр, причому не як звичайний театр,  а власне ,,Стусівський театр абсурду”.
Проблеми, порушені В.Стусом у “Круговерті”, “Зимових деревах” та “Веселому цвинтарі”, свідчать про процес світостановлення митця, про шляхи пошуку ним гармонії в навколишній дисгармонійній дійсності. У збірках простежуються етапи духовної, моральної еволюції поета: з юнацької романтики перших поезій “Круговерті” він виростає до митця з усталеними поглядами на світ, з несхитною життєвою позицією, із власною філософією оцінки людського буття. Основний критерій розуміння його творчості  полягає в орієнтації на філософські, морально-етичні, естетичні, духовні здобутки  в поезії. Завдяки цьому творчість Стуса стає прямуванням до життєвого самовираження.
„Палімпсести” – вершина поетичних досягнень автора. Ця невольнича збірка засвідчує зрілість поетичного мислення В.Стуса. Вірші виявляють обстоювання письменником права на внутрішню свободу на рівні людського мислення. Перебування в неволі допомогло В.Стусові якнайповніше відчути свої людські можливості, протидіяти несвободі, внутрішньому уярмленню особистості, заперечуючи зовнішні буттєві чинники. Збірка яскраво передаює такий процес самостояння, що є єдиноможливим способом залишитися собою, за Стусом, — „тривання на межі”, яке засвідчує збереження духовної єдності і внутрішньої гармонії автора. Україна, мати, дружина, син – ключові образи-поняття у творчій палітрі „Палімпсестів”. Вони конденсують у собі найважливіші життєві засади поета, його найвагоміші ціннісні орієнтири.
Ліричний герой Стусової поезії – людина внутрішньо вільна, незважаючи на обставини, всупереч їм. У неволі ліричному героєві доводиться самовизначатися за умовно накресленою схемою: самопізнання — самоутвердження — самоспалення. Він сповідує перебране з ранніх збірок усвідомлення: людина, незважаючи на фізичний тиск і страждання, мусить, повинна, залишатися собою. Ліричний герой В.Стуса як втілення типу європейської людини з притаманними йому рисами національного характеру стає свідченням естетико-культурного, духовного злету нації.
Рівновага основних тональностей – гротескно-іронічної і непроглядно-похмурої (художнє відображення життєвої неприхищеності й безвиході) зі спокійно-розважливою відстороненістю (той стан душі, коли вже ніщо не страшить) – надає творчості В.Стуса філософської довершеності, мудрої виваженості.
Надмір екзистенційного переживання долі, екзистенційного долання життєвого шляху відбувається на такій самоспалювальній межі, що логіка творчості вимагає принципово нового самовияву, тому  більшість віршів поета є білими, неримованими. Автор використовує в основному короткі речення, часто розриває їх між рядками, відображаючи свій неповторний індивідуальний стиль. В. Стус розвинув пошук нових відтінків, слів емоційно-психологічного змісту, знаків-символів. Вони ґрунтуються і на авторському переосмисленні дійсності і на власне українських фольклорних та світових дохристиянських віруваннях.
Письменник сміливо поєднує елементи експресіонізму й сюрреалізму. Поезія Стуса – цілісний поетичний організм зі своїми сталими образно-смисловими комплексами. Тут своя улюблена лексика, свої поетизми – неологізми й напівнеологізми, в основі яких актуалізація архаїчних або маловживаних словоформ. Серед специфічних новотворів домінують слова-поняття з початковим „само”: „самовтеча”, „саможаль”, „самолють”, „самозамкнений”, „самозагасання”, „самовигнання”… Стус не може обійтися без найосновніших в образності мови тропів та фігур, особливо метафори і порівняння, що, за словами багатьох дослідників, є його найсильнішими атрибутами. У збірках часто зустрічаються анафора й алітерація, полісиндетон. Поет створює також чимало своїх, власне авторських, епітетів, які не подібні ні до народних, ні до типово літературних, проте мають особливе смислове навантаження. Для В. Стуса властива своєрідна манера використання фольклорних традицій – від літературних переробок-перифраз народних творів до поетичних ремінісценцій з народно-поетичної системи, і все це в творчій авторській інтерпретації. Народне ліричне, героїчне начало виринає в поета в іншій якості, яка завжди відзначається пошуками нового смислу, нового контексту. У збірках зустрічаються голосільні мотиви, особливо в тих віршах, де ліричний герой роздумує над життям, долею Батьківщини та своїх рідних. Сарказм В. Стуса також подекуди спирається на глибокі традиції українського народного гумору. Автор звертається і до народної пареміографії,  у збірці зустрічаються прислів’я, приказки, що взяті і з побутового мовлення, і створені самим поетом у народному стилі, як-от: „Посадити деревце — залишити про себе найкращу пам’ять”, „Задер ноги і ніякого тобі клопоту”, „Минуле вабить вороттям”, „Зухвало як — цуратися душі”, „Що буде завтра? Дасть Біг день і хліба”.
Отже, творчість В. Стуса загалом є унікальним явищем в українській та європейській літературах. Лірика поета за образно-філософською проблематикою вирізняється з-поміж поезії  його сучасників. Гуманістичний пафос і засоби художнього втілення виводить її у ряд розвинених європейських літератур. Його вірші – це якісно новий тип філософського мислення, втілення оригінального індивідуального стилю письменника. Кожна поезія В. Стуса – своєрідний літературний шедевр, цінність якого очевидна.