.

Органи центральної влади УНР доби Директорії

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу з історії. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Категорія: Позначка:

Опис

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Директорія як орган верховної влади
1.1.     Утворення Директорії
1.2. Зовнішньо-політична діяльність
РОЗДІЛ ІІ. Спроба створення органів законодавчої влади
2.1.    Проекти створення законодавчих органів
2.2. Початок законодавчої діяльності                                  2.3.   Законодавство
РОЗДІЛ III. Рада народних міністрів – як орган виконавчої  влади
3.1. Загальний стан виконавчої влади
3.2. Функції Ради народних міністрів 27
3.3. Порядок формування уряду 30
3.4. Виконавча влада на місцях 33
ВИСНОВКИ 35
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 37

Висновки.

Прихід Директорії до влади був забезпечений вдало вибраним моментом для атаки на гетьманський режим, адже саме в середині листопада 1918 р. П. Скоропадський тільки-но лишився без підтримки Німеччини, яка потерпіла поразку у війні, відмовився від державної незалежності України та проголосив непопулярний проросійський курс. Уміло нейтралізувавши німців (було укладено угоду про нейтралітет з Великою солдатською радою), перетягнувши на свій бік значну частину гетьманських військ (за Січовими стрільцями Є. Коновальця на бік повсталих досить швидко перейшли ще вісім інших гетьманських корпусів), проголосивши популярні в народі гасла (радикальна аграрна реформа, відновлення 8-годинного робочого дня та ін.), Директорія забезпечила собі перемогу.
Отже, приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для повстання. Проте недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика; відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям; протистояння політичних лідерів; катастрофічно слабіюча армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утвердити незалежну УНР.
З одного боку, цей перелік справді дає підстави для висновків, що Директорія потонула в дрібницях. Проте, з іншого боку, досвід сучасної законотворчості переконує в тому, як важко в процесі формування національної правової системи знайти необхідні пріоритети, якщо йдеться не про основоположні акти, що визначають державний устрій, а про врегулювання конкретних суспільних та економічних проблем. А втім, на тлі загальної невизначеності (нині немає однозначної відповіді навіть на питання, яку ж державу будуємо) галузеве законодавство, що розвивається без належного концептуального обгрунтування, «без стерна і вітрил», стає прекрасною мішенню для звинувачень у «другорядності» й «дріб’язковості».
У цілому ж законодавство другої УНР можна охарактеризувати як законодавство перехідного періоду, коли закони приймаються лише за необхідності «швидкого реагування* на конкретні обставини. Звідси й відсутність власних коди фікованих актів у галузі цивільного й кримінального законодавства.
Те ж саме стосується й державного права. Крім відомих уже тимчасових законів про форму влади в УНР, слід назвати ще й проект Конституції. Початок черговому етапу конституційного процесу за часів «другої» УНР поклав сам Петлюра, коли на засіданні Ради народних міністрів 6 травня 1920 р. урочисто пообіцяв «виробити й прийняти Конституцію». Однак минуло ще два місяці, поки уряд УНР утворив «правительственну комісію з 15 членів по розробці повної конституції Української держави», яка закінчила свою роботу наприкінці жовтня, однак підготовлені нею проекти було опубліковано вже на території Польщі. Не вдаючись до докладного аналізу цього проекту, зауважимо, що в ньому закріплювалася модель президентсько-парламентської республіки, визначена законом про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР від 12 листопада 1920 р.
Політичний курс нового режиму не відзначався послідовністю. У початковий етап існування Директорії у виробленій її політичної дії активну роль відіграв В.Винниченко. С. Петлюра один з найкращих і найавторитетніших членів Директорії, у цей час повністю поринув у роботу в армії і помітного впливу на курс УНР не справляв. Тому негайно після зайняття Києва Директорія оприлюднила ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Частину з них притягнули до судової відповідальності. За розпорядженням нових властей проводились обшуки в особняках мільйонерів. Було оголошено про намір  ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське, церковне і на генне землеволодіння. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав та планував установами в Україні національний варіант радянської влади. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції.
Через свій непродуманий радикалізм Директорія залишалася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців, чиновників державного апарату – всіх, без кого нормальне існування держави неможливе. Здійснюючи революційну перебудову всіх структур гетьманської держави, діячі Директорії не мали чіткого уявлення ким їх замінити. Революційна стихія селянства, яка протягом кількох тижнів зняла гетьманський режим, виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ. Ця стихія стала перероджуватись в руйнівну анархію. Чинні місцеві отамани і підпорядковані їм озброєні групи, які ще вчора під анти гетьманськими гаслами підносили Директорію до вершин влади, через кілька тижнів цю владу, а разом з нею і незалежну Українську державу почали безжально нищити. Зупинити цей руйнівний процес соціалістична Директорія могла лише шляхом жорстокого насильства, використовуючи деспотичні методи “наведення порядку”. Однак стати на цей шлях вона не наважилася.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Органи центральної влади УНР доби Директорії”“

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

seven − 5 =