Образ модерної героїні у творах О. Кобилянської

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу з української літератури. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Product Description

Зміст
ВСТУП………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. О. Кобилянська – новатор у просторі жіночої прози………………..5
РОЗДІЛ 2. Новий тип героїні в українській жіночій прозі ХХ ст…………….11
РОЗДІЛ 3. Жіночий ідеал О. Кобилянської (за повістями „Людина”, „Царівна”)……………………………………………………………………………………………..17
РОЗДІЛ 4. Образ сильної жінки у творах О. Кобилянської „Через кладку”,
Valse melancoligue” та „Некультурна”…………………………………………………….31
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………38
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………47
Висновки
Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в скарбницю української літератури назавжди, як видатний митець демократичного напрямку, майстер художнього слова. Прихід в українську літературу талановитої письменниці був своєрідним подвигом її високого духу. Вона збагатила лiтературну скарбницю України творами, в яких життя
життя селянства та інтелігенції
Цi iдеї єднають письменницю з iншими письменниками, якими багата iсторiя української лiтератури. Але iснує особливiсть, яка притаманна лише                  О. Кобилянськiй. Талановита письменниця є постаттю, що найяскравiше втiлює iдею українського лiтературного фемiнiзму межi столiть. Вона була фемiнiсткою за переконанням, фемiнiстками виступають і її героїнi.
Формування поглядів юної О. Кобилянської як письменниці йшло через переборення впливу Марліт, солодкаво-сентиментальної літератури загалом і опанування кращими зразками української, російської та зарубіжних літератур. На цьому шляху визначальну роль відіграла творчість Т. Шевченка, що розвинула в ній національну свідомість, загострила зір на соціальне становище народу, а також Марка Вовчка, яка розкрила перед нею кріпацьку дійсність на Наддніпрянщині, підневільне становище жінки, та І. Франка – провісника грядущої бурі, каменярів людського поступу. У контексті впливу цих письменників О. Кобилянська усвідомила себе спадкоємицею таланту             Ю. Федьковича, соратницею Н. Кобринської, І. Франка. Відчуваючи рідний грунт під ногами, їй легше було засвоювати й надбання російської культури    (О. Пушкін, І. Тургенєв, Л. Толстой та ін.). польської (А. Міцкевич,                 Ю. Словацький, М. Конопніцька), чеської, болгарської (Б. Нємцова, І. Вазов,    П. Тодоров), скандінавських (П. Якобсен) та ін.
Ольга Кобилянська – це письменниця глибоких душевних переживань, напруженої думки, ліричних настроїв. Вона виступила як прозаїк-новатор. За спостереженням Д. Павличка, читач і сьогодні приходить до її творів “по естетичну насолоду і по знання жіночого характеру, адже ж вона створила цілу енциклопедію жіночої душі” [6, с. 36].
Письменниця порушує питання про становище жінки в суспільстві, яке обмежується лише створенням сім’ї і продовженням роду; про   несправедливість   ставлення   до   жінки   як   до неповноцінної істоти, підкреслюючи, що природа створила жінку рівною з чоловіком і що жінка має однакові з ним права на вільне змістовне життя; про професійне виховання дівчат, яке дозволить їм реально відчути економічну незалежність. письменницю турбую проблема жінки у світі та в літературі.
У літературних творах авторка продовжує обігрувати емансипаційні  концепції: від ідеї особистого розкріпачення та визволення жінки через мотив самодостатності та ідентичності до проекції ролі жінки в національному житті, в питанні державотворення. Саме в літературній праці фемінізм                          О. Кобилянської проявився повною мірою тим самим чітко вказавши основні ціннісні орієнтири письменниці, індивідуалізм як прагнення виокремити особистість, закцентувавши увагу на її самодостатній природі та вільному житті як способі спілкування зі світом без жодних обмежень щодо самовдосконалення.
Авторка намагається змоделювати позитивну, цілісну героїню, яка, проте, змушена перебувати в конфліктній ситуації з іншими людьми. Найчастіше – це старше покоління, яке не розділяє модерних прагнень молодших, бо    вбачає в цьому руйнування ідеалів. Жінки уособлюють силу і принциповість. Але часто конфлікт переміщується із зовнішнього у внутрішній світ емансипованої героїні. Жінка, виявивши себе як людина, автоматично потрапляє в ситуацію подвійної вимоги: вона має, зберігаючи традиційні ролі дружини, господині,   матері, задовольняти потребу в самореалізації як особистості. Наголос робиться на неможливості її поєднання, і врешті-решт жінка змушена чимось жертвувати. Постійне перебування в ситуації вибору призводить   до   трагічної   розчахнутості внутрішнього світу героїні. Модерна жінка – складний психологічний тип, який постійно знаходиться в пошуку себе самого, свого місця в соціумі, призначення в житті.
Людина (особливо й зокрема – жінка) – центральна постать творчості          О. Кобилянської. Людина як неповторна особистість, як індивідуум і як частина колективу. Людина мисляча, горда, відважна, здатна творити добро, відстоювати право на щастя. Різні критики по-різному підходили до оцінки образу людини в творах О. Кобилянської: одні шукали відгомону теорії „надлюдини”, змодельованої німецьким філософом-ідеалістом Ф. Ніцше, інші знаходили в образах письменниці адептів аристократизму, ще інші закидали їй зневагу до трудового люду, возвеличення обранців долі. Молодомузівці, які навіть на честь О. Кобилянської видали збірку „За красою”, шукали спільні риси між творчістю авторки „Царівни” і пропагованою ними теорією „мистецтво для мистецтва”. Літературна критика в особі І. Франка рішуче виступила проти ідентифікації О. Кобилянської з декадентами. „Як відомо, – писав він у статті „Маніфест „Молодої музи” (1907), – Кобилянська залюбки малює тип жінки, що бунтується против усталеної традиції” [15, с. 17].
Повість „Людина” була кроком письменниці у пізнанні й осмисленні життя, зокрема психології жінки. Героїня „Людини” Олена уособлюючи тип нової жінки, опиняється поза суспільством, оскільки погляди й думки, які вона сповідує, залишаються не лише незбагненими, неприйнятими, а й просто ворожими для суспільства, зміст життя якого в різних формах його функціонування визначають чоловіки. Повстаючи проти нав’язаних суспільством стереотипів, героїня кидає виклик суспільній моралі, заснованій на брехні. Сповідуючи ідеї взаємного кохання й поваги одне до одного як основу та запоруку щасливої родини, відкидаючи модель подружжя без любові як брудні стосунки, що ображають людську гідність, вона оголює затаєні хвороби сучасності, викриває фальш і лицемірство як основоположні закони функціонування того суспільства. Це не просто історія жіночого серця, а твір, в якому йдеться про становище жінки в буржуазному суспільстві, про причини, що морально калічать її, топчуть найблагородніші поривання. Образ Олени – героїчний, але і не позбавлений трагічних рис. Цей героїзм виявляється в прагненні протистояти згубному впливові, сірої буденщини, в намаганні зберегти свою людську гідність, віру у високе покликання жінки-людини. Трагізм Олени в тому, що під вагою суспільних і родинних обставин вона не може до кінця вистояти і в нерівній боротьбі духовно надломлюється. Щоб порятувати батьків від повного розорення, а для себе знайти хоч якусь опору в житті, вона змушена вийти заміж за духовно вбогу і чужу їй людину.
За ідейним спрямуванням „Царівна” продовжує і розвиває далі тему ранньої повісті О. Кобилянської „Людина”. Героїня „Людини” Олена Ляуфлер у своїх мріях і пориваннях не виходить за рамки особистих інтересів і зрештою зазнає життєвого краху; Наталка Верковичівна з „Царівни” – натура більш вольова й цілеспрямована, з яснішими суспільними ідеалами – досягає мети, знаходить своє місце в житті, усвідомлює кровний зв’язок з народом, з боротьбою за його кращу долю.  Це взірець персонажа пера О. Кобилянської, це її ідеал: сильна, горда, вольова особистість, готова до боротьби з життям і до перемоги в ній, хай не близької, хай поступової, проте остаточної. Наталка – це та цілісна індивідуальність, яка неспроможна втамувати спраги за повнотою буття, повнотою чуття, повнотою життя. Вона шукає краси й досконалості, насамперед людини, а згодом і світу, прагне довершеності, вона наближає свій ідеал, сама стаючи ним.
О. Кобилянська трактувала створений нею образ як „новітній тип” жінки мислячої, що виразно відрізняється, на думку авторки, від жіночих образів, змальованих у рожево-сентиментальних барвах. Ці акценти допомагають глибше проникнути в ідейний задум повісті, яка стала помітним твором письменниці.
Найбільш виразно, психологічно обгрунтовано О. Кобилянська вималювала образ Наталки Верковичівни, котра, як і Олена Ляуфлер, зазнає болючих розчарувань, страждає від несприятливих обставин, але не занепадає духом, вірить у високе призначення людини, прагне до якнайширшого вияву своїх багатих духовних сил.
У творі О. Кобилянської Наталці доводиться чинити шалений опір середовищу, яке доходить до обструкції непересічної особистості. Як слушно зауважує Я. Поліщук: “Героїня Кобилянської вражає новизною навіть не стільки через те, що зображена незалежною, інтелектуально розвиненою особистістю, скільки через те, що почуває себе вільною, розкутою, емансипованою, стоїчно зносить шалений опір свого середовища, адже має глибоко органічно усвідомлену гідність як “людина” та “царівна” [64, с. 578].
Проблеми, порушені в повістях „Людина” і „Царівна”, цікавили письменницю й пізніше. В різних модифікаціях вони розробляються у таких великообсягових і помітних своїм ідейним змістом творах, як „Ніоба” (1905), „Через кладку” (1913), „За ситуаціями” (1914) та інших. Збагачуючи й урізноманітнюючи портретну галерею жінок, які шукають щастя, прагнуть бути корисними народові, О. Кобилянська сприяла формуванню народної інтелігенції, утверджувала людську гідність особистості.
Твори Ольги Кобилянської цікаві ще й тим, що емансипантки та їхні стосунки змальовані через призму світосприйняття жінки, наділеної відверто гуманістичними поглядами. Про несхожість жіночого і чоловічого світосприйняття докладно розмірковувала Вірджинія Вулф (“Власний простір”), її думки багато в чому збігалися з художньою концепцією незнайомої їй письменниці. Порушуючи проблеми “жінка-письменниця і література”, свободи творчості, Ольга Кобилянська ввела в літературну галерею нових жінок, але не з античності чи середньовіччя, а із сучасності. Вони продовжили низку жіночих образів, започаткованих попередницями, які розуміють повноцінне життя як реалізацію себе в культурі, у них новий спосіб мислення й відмінна мета існування, ніж у тих, хто їх оточує. Деякі літературознавці сумнівалися в достеменності такого типу жінок, але не сама авторка, яка у творі “Valse melancolique” постає міфотворцем, змальовуючи вірогідний світ, проектований на довкілля.
Розкриваючи неординарні характери своїх героїнь, Ольга Кобилянська багато в чому відтворила своє життя і свій характер. Оточення письменниці твердило, що головне призначення жінки – взяти шлюб і цілком покластися на чоловіка, перебувати на його утриманні і жити лише інтересами родини. А їй хотілося утвердити себе, повністю проявити свої таланти, жити інтересами народу. Письменниця хотіла бути разом із чоловіком, який би поділяв її погляди на життя, але кохання до Осипа Маковея було нерозділеним. Ольга Кобилянська дуже страждала і знаходила відраду у творчості та дружбі з рідними по духу митцями. Попри всі негаразди і труднощі, вона не втратила себе, вистояла і перемогла.
Письменниця прагнула моделювати образи і типи, які своїми ідеалами піднімаються над сірою буденністю, ламають заскорузлі звичаї й традиції, шукають сенсу буття. Духовні пошуки позитивних героїв О. Кобилянської з інтелігентського середовища співзвучні з прогресивними віяннями в галузі суспільного й культурного життя кінця XIX – початку XX століття, більшою чи меншою мірою відбивають характерні риси становлення й розвитку інтелігенції на західноукраїнських землях даного періоду.
Ользі Кобилянській вдалося відкрити для загалу жіночу реальність, яка не вписувалась у традиційне патріархальне уявлення. Вона асимілювала феміністичну ідею через власну творчість у літературний процес, що модернізувався під впливом ніцшеанської філософії. Участь письменниці у феміністичному дискурсі сприяла творенню нового образу жінки інтелектуальої, самодостатньої особистості.
Українська феміністична ідея кінця XIX – початку ХХ століть зросла на національній основі. Піднесення духовної та суспільної активності жіноцтва підготувало майбутній державі творчий потенціал, який повною мірою реалізувався в добу національно-визвольної боротьби українського народу.
Поява в контексті української літератури зламу віків фемінного та феміністичного аспектів сприяла модернізації української культури, її руху до європейських культурних широт.
Жіночий емансипаційний рух кінця ХІХ – початку ХХ століть став вирішальною причиною появи численної плеяди письменниць. Така актуалізація співвідноситься соціальними і культурними змінами в українському суспільстві. Творчість стає для жінок не лише естетичною потребою, але й спробою подолати маргінальне становище в соціокультурному світі, самореалізуватися, заявити про власні потреби та запропонувати свій погляд на вирішення нагальних потреб. Звідси певна тенденційність, публіцистичність художньої літератури, яка використовується для ілюстрації емансипаційних ідей.
Жінка після століть забуття, „творчого сну” вийшла за межі призначення, вигаданого поколіннями, а не обраного самостійно, що призвело до руйнування структури патріархальної родини, дисгармонізації стосунків між поколіннями, послаблення родинної ієрархії, зміни моральних норм. Виник образ „нової жінки”, яка, надаючи перевагу самореалізації, критикувала наполягання суспільства на заміжжі як єдиній запоруці повноцінного жіночого існування.
Ольга Кобилянська як представниця нової генерації, зробила спробу зруйнувати панівну ідеологію в сфері культури. Завдячуючи її діяльності, в українську літературу проникали такі форми й структури європейського творчого досвіду, як інтелектуальна, індивідуальна і культурна рефлексії, міфологічні форми неофольклоризму, символізм та елементи психоаналізу, – ті елементи, які згодом дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українську літературу у 10 – 20-х роках ХХ століття.
Аналізуючи творчість О. Кобилянської в цілому, можна визначити три характерні прикмети новелістики письменниці:
1) ліризм, глибока внутрішня настроєвість, переплетена надзвичайно чуйним смутком; туга за чимось високим, за ідеалом краси й устремлінням до внутрішньої свободи людини, яка є далекою перспективою звільнити душу від внутрішніх кайданів, що її сковують;
2) психологізм глибокий і зворушливий, звернення до найделікатніших виявів душі людини;
3) почуття природи виконує найголовнішу естетичну функцію в артистичному пафосі письменниці, що символізує людську природу.
Творчість О. Кобилянської є знаковою для жіночої прози, оскільки, як зауважує М. Наєнко, “О. Кобилянська вийшла на той новоромантичний стиль, який перебував у зв’язках з життєвими ідеалами доби й надавав її творам виняткової масштабності й поліфонізму” [26, с. 50].
Винятковість   постаті   О.   Кобилянської   в   тому,   що   в   її   творчості найбільшою мірою втілилася концепція неоромантичного освоєння дійсності на основі емансипаційних тенденцій. Тоді як Н. Кобринська, Грицько Григоренко, Дніпрова Чайка, Л. Яновська, Н. Романович-Ткаченко, X. Алчевська,                 Є. Ярошинська,  К. Гриневичева   дебютували   як   прибічники   реалістичного напрямку і лише з часом відірвалися від традиції в бік модернізації літератури.
Кожен твір будь-якого доброго письменника є глибоко оригінальним у своїй суті, проте для творчості в цілому характерною є наявність тем, мотивів, образів, що стають наскрізними, тою чи іншою мірою проступають у багатьох творах. Творам О. Кобилянської це також властиве. Квінтесенцією всієї творчості письменниці можна вважати одвічний і нестримний пошук гармонії та краси, непогамовне прагнення досконалості та рівноваги, що творить атмосферу незвичайного, високого, загадкового, а персонажів наділяє характером сильної, небуденної особистості, тонкою психологічною побудовою. Усе це забезпечило її вагомий внесок у становлення раннього українського модернізму, її новаторську роль у рідному письменстві.
Ольга Кобилянська увійшла в літературу як видатний митець, майстер художнього слова. Вона збагатила літературну скарбницю України творами, в яких відбилося життя буковинського селянства та інтелігенції. Всі вони перейняті палкою любов’ю до рідного народу, бажанням бачити його вільним, щасливим, возз’єднаним.
Художня спадщина Ольги Кобилянської належить не тільки українському народові – вона входить до світової скарбниці художнього слова. В її творчості відкривається нам нова, ідеальна сфера, вигляд на нову країну, де людський дух знаходить собі захист перед бурхливими хвилями життя. Однак найбільший акцент у своїй творчості робить письменниця на жіночій постаті. Її цікавить загадка жіночої душі, психологія настроїв, почуттів. Вона створила образ жінки, яку бачила, і якою була сама і дуже їй хотілося, щоб інші бачили жінку саме такою, бо у ній зовнішня краса поєднується з духовним благородством.
Ольга Кобилянська показує жінку, насамперед, як особистість, постійно наголошуючи на тому, що вона – людина у високому розумінні цього слова, з усіма властивими їй сильними та слабкими якостями.
Кобилянська називала свої твори краплями власної крові. Вони поставали з особистих почуттів і переживань. Її творчість, наснажена любов’ю і добром, продовжує й сьогодні не тільки хвилювати, а й навчати, виховувати кожного з нас.