.

Національна-визвольна боротьба українського народу 1648-1654

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу з історії. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Категорія: Позначка:

Опис

ЗМІСТ

 

Вступ ………………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Історіографія та джерела ………………………………………………………9

  • Історіографія проблеми ………………………………………………………………..9
  • Джерела та їх едиційна історія …………………………………………………….20

Розділ 2. Річпосполитська мемуаристика XVII ст. як явище …………………………33

2.1. Суспільне середовище та традиції створення мемуарів …………………………33

2.2. Життєписи шляхтичів-мемуаристів як тло їхніх творів …………………………43

Розділ 3. Шляхетські мемуари про військові кампанії національно-визвольної війни 1648-1651 рр. ……………………………………………………………………………62

3.1. Протистояння повстанців та урядової сторони в 1648-1650 рр. в мемуаристиці …………………………………………………………………………………………….62

3.2. 1649-1650 рр.: окремі аспекти українсько-річпосполитського конфлікту в записах сучасників …………………………………………………………………………84

3.3. Військова кампанія 1651 р. як тематичний об’єкт літописців епохи ………….100

Розділ 4. Завершальний етап повстання Б. Хмельницького та уявлення про ворога в спогадах та автобіографічних щоденниках середини ХVІІ ст………………………132

4.1. 1652-1657 рр. очима сучасників подій ……………………………………………132

4.2. Шляхетська мемуаристика середини XVII ст. і образ ворога в ній .……………….154

Висновки ………………………………………………………………………………..172

Список використаних джерел та літератури ……………………………………………176

 

ВИСНОВКИ

 

Річпосполитська мемуаристика XVII ст., хронологічно пов’язана з добою бароко, з’явилась на ґрунті прагнення шляхтичів зафіксувати переломні, сучасні їм періоди історії (війни з Московією, повстання Б. Хмельницького, часи “Потопу”), підсиленого загальноєвропейським захопленням традиціями красного писемства, яке за умов сильної позиції католицької церкви не могло бути представлене широкому загалу. Зразком мемуарної традиції зазначеного періоду була історіографічна традиція доби, що зумовило витіснення приватного життя автора на другий план, а зосередження уваги на подіях державного та суспільного життя.

Саме численні військові кампанії першої половини – середини XVII ст. притягували до себе пильну увагу літописців епохи. Окремим тематичним об’єктом були погодні умови, які асоціювались з Божим схваленням чи критикою певних людських вчинків. Переважно ретроспективний характер ведення записів збільшив у них кількість негативних вказівок щодо передодня та початку повстання Б. Хмельницького. Це відображувало вже зафіксовані негативні зміни в житті держави та її обивателів в другій половині 1650-х рр.

З огляду на пануюче в суспільстві переконання про красне писемтво як привілей виключно шляхетської верстви, саме з цього середовища вийшли всі автори спогадів та автобіографічних щоденників про конфронтацію 1648–1657 рр. Однак не тільки соціальна та національна приналежність впливала на суб’єктивність мемуаристів. Їх схильність до представлення певним чином фактів залежала від віку, особистої спостережливості, мети створення нотаток, участі автора в подіях чи обізнаності з ними в якості сучасника. Часто шляхетський мотив ідентифікації з когортою професіоналів-воїнів переважав над віднесенням ворога до окремої етнічної групи чи конфесії і впливав на його зображення в нотатках.

Безпосередніми учасниками протистояння були С. Освєнцим, Б. Маскевич, Б. Радзивіл та М. Ємьоловський. Останній взяв участь у найбільшій кількості боїв з повстанцями протягом 1648–1654 рр., що відображено в його творі. Для Б. Маскевича характерне висвітлення бачених виключно власними очима подій. Натомість С. Освєнцим багато подій кампанії 1651 р. представив з позиції очевидця, що не відповідало дійсності, хоча його нотатки стосовно подій 1651 р. є найбільш інформаційно наповненими. Як правило, мемуари є результатом бажання шляхтичів залишити письмовий відбиток про епоху, опертий на багатий політичний та військовий досвід. В окремих випадках цей намір був породжений прагненням пояснити свою поведінку перед суспільством (Б. Радзивіл, Ф.К. Обухович) або звичкою вести щоденні записи (А.С. Радзивіл, М. Ґолінський).

Причини повстання Б. Хмельницького в шляхетській опінії часто пов’язувались з особистою образою гетьмана, який зумів об’єднати навколо себе невдоволених, та “турецькими планами” Владислава IV, які створили сприятливі умови для їх консолідації. При цьому сучасники не заперечували соціальні та релігійні причини виникнення протистояння, негідну поведінку вождів урядового війська М. Потоцького та М. Калиновського під час Корсунської та Пилявецької битв і вирішальний вплив позиції Б. Хмельницького під час обрання королем Яна Казимира в листопаді 1648 р.

Зазвичай ретроспективний спосіб створення мемуарів впливав на песимістичні прогнози сучасників щодо перспектив повстансько-урядових домовленостей як 1649 р., так і наступних років. Для героїзації власного війська під час опису бойових дій ворожа сторона зображувалась набагато більшою за невеликі урядові підрозділи, покликані захищати вітчизну. Зборівська кампанія 1649 р. в шляхетських мемуарах представлена серйозною акцією річпосполитського керівництва, від результатів якої залежало майбутнє держави. Тільки завдяки “переманюванню” хана вдалося змінити співвідношення сил з огляду на потужність повстанської армії. Події, які не зачіпали інтересів обивателів польсько-литовської держави, мемуаристів мало цікавили. Прикладом цьому є “молдавський” похід повстанців 1650 р., відомості про який фрагментарні, неточні і плутані. Аналогічна ситуація з вступом козаків в цю ж країну 1653 р.

Вину за відновлення бойових дій в 1651 р. шляхтичі покладали на протилежну сторону, пов’язуючи ситуацію із відособленою поведінкою І. Богуна (М. Ємьоловський, С. Освєнцим), яка, однак, була корисною для керівництва Речі Посполитої. Берестецька кампанія займає найбільше місця в спогадах та автобіографічних щоденниках як гідна детальної фіксації переможна сторінка військової історії Речі Посполитої на тлі поразок минулих років. При цьому вказується на хоробрість окремих представників повстанської армії. Натомість С. Освєнцим був схильний більш критично оцінювати події, презентував післяберестецьку кампанію 1651 р. як помилку вождів урядового війська. Так само переважно з негативних позицій більшістю мемуаристів оцінювалась політика короля Яна Казимира.

Окремі літописці епохи (М. Ґолінський, Ф.К. Обухович) були переконані в мирних намірах Б. Хмельницького і відновлення бойових дій на початку 1652 р. пов’язували з виходом ситуації з-під його контролю. Розгром урядових частин в битві під Батогом М. Ємьоловський та А.С. Радзивіл вважали наслідком прагнення річпосполитського керівництва завадити реалізації політики гетьмана стосовно Молдавії. Сучасники не обійшли мовчанкою чергові недоліки у командуванні урядовою армією. Їхні спомини є яскравим свідчення панічних настроїв в суспільстві Речі Посполитої цього часу.

Депресивні мотиви характерні для шляхетських нотаток при описі подій Жванецької операції 1653 р. Причини відсутності активних наступальних дій, очікування татар з огляду на їх ненадійність для сучасників лишились незрозумілими. Перемир’я з кочівниками, на думку мемуаристів, було дарунком долі, хоча і не безкоштовним. Прагматична оцінка шляхтичів характерна і для Переяславського договору 1654 р. Емоції, які панували на 1648 р., відійшли на задній план, і тут об’єктивно оцінювалось прагнення Б. Хмельницького знайти сильного союзника заради продовження війни.

Образ ворога в шляхетських мемуарах складається з представлення окремих козацьких ватажків та маси повстанців в цілому. Щодо конкретних портретів, то важливу роль відігравало місце смерті, яка знаменувала достойне чи ганебне життя. В другому випадку це стосувалося постатей Т. Хмельницького та Д. Нечая, хоча останній заслужив трохи більше позитивних оцінок (М. Ґолінський, С. Освєнцим). При характеристиці образу Б. Хмельницького більшість мемуаристів заперечували його шляхетське походження і вказували на особисту образу, яка змусила його взятись до зброї. Водночас наділялись позитивними характеристиками ті ватажки повстанців, які були шляхтичами за походженням і насамперед в силу суспільного та генетичного коріння змогли виділитись серед “плебсу” (І. Виговський, С.М. Кричевський).

В шляхетських мемуарах яскраво прослідковується поділ армії Б. Хмельницького на професіоналів-воїнів та повстанську масу, яка потрапила у військо силою випадку і на яку спрямовувався словесний бруд літописців епохи. Щодо представників першої групи, то їх критика була менш гострою і ґрунтувалась на повазі до колег по зброї, яка була рисою “вояцької” культури в Речі Посполитій XVII ст.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Національна-визвольна боротьба українського народу 1648-1654”“

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ten + two =