Індивідуально-авторська адєктивна номінація в українській поезії ХХ століття

58.00 грн.

На цій сторінці бібліотеки ви можете скачати курсову або дипломну роботу зі світової літератури. Виконана якісно з дотриманням усіх вимог. Успіху у власному дослідженні.

Product Description

ПЛАН
ВСТУП……………………………………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НЕОЛОГІЗАЦІЇ…………………………5
1.1    Поняття неологізм: сутність та особливості творення………………………5
1.2     Класифікація оказіоналізмів та їх значення ………………………………10
РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ОЗНАЧАЛЬНИХ ТА ОБСТАВИННИХ ПРИСЛІВНИКІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ……………………………………………………………………….……16
РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА  КОНКРЕТНИХ  ГРУП  АДВЕРБІАЛЬНИХ ОДИНИЦЬ ЗА  ФУНКЦІОНАЛЬНИМ   ПІДХОДОМ..……………………….26
3.1 Якісно-означальні прислівники на позначення семантичних класів “людина”та “людина і природа”…………………………………………………………………26
3.2 Обставинні темпоральні прислівники, що вказують на спосіб виконання дії відносно до моменту мовлення………………………………………….…..30
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………………..32
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….………37
ДОДАТКИ……………………………………………………………..…………40
ВИСНОВКИ

Одним із результатів мовленнєвої діяльності особистості є індивідуально-авторський лексичний новотвір. Термін новотвір вживаємо для позначення нових слів, утворених в українській мові за власними словотвірними зразками [Карпіловська 2004, 2005]. Новотвір як складова частина інновації  у сучасній лінгвістиці трактується як форма, елемент, слово і т. ін., що утворилося заново. Адже, як зазначає І.Огієнко, “новотвори – це живий двигун зросту кожної мови, а тому треба тільки радіти, коли вони з’являються в нашій мові” [Цит. за: Мазурик 2000:47].  Г.М.Вокальчук називає новотворами нові похідні слова, створені в системі української мови за власними словотвірними зразками і зазначає, що “саме такі інновації переважають у сучасному українському лексиконі” [Вокальчук 2006:35]. Під авторськими новотворами розуміються такі, що  вперше зустрічаються на сторінках друкованого тексту і не зафіксовані у загальномовних словниках [Намитокова 1989:84].
В.М.Русанівський  кваліфікує індивідуально-авторські новотвори  як “такі слова, що спонтанно виникають у мовленні однієї людини або ж уживаються в невеликому колективі” [Русанівський 1989:30]. І зазначає, що: “Письменник не тільки добрий знавець мови, він активний учасник її розвитку й оновлення”, – зазначає відомий сучасний мовознавець [Русанівський 1989: 29].
У сучасній неології авторський новотвір розглядається  як  мовленнєве утворення системного й асистемного характеру, що виникло в процесі індивідуального творчого акту як результат свідомого порушення автором мовної норми. Такі новотвори – це периферійні лексичні елементи, створені переважно зі стилістичною метою і вперше засвідчені у письмових текстах художнього, наукового чи публіцистичного стилю; крім того, вони не зафіксовані у словниках національної мови відповідного періоду. Авторському новотворові притаманні ознаки нестандартності й новизни [Намитокова 1986:22; Стишов 2005:47;  Вокальчук 2006:31].
Авторські новотвори розкривають нові виразні можливості поетичної мови, передають нові семантичні відтінки, яких немає у загальновживаних словах, і тим самим сприяють розкриттю художнього задуму твору поета. Митець удається до словотворення, стверджуючи естетику слова, красу його складності та простоти.
Митець удається до словотворення, стверджуючи естетику слова, красу його складності та простоти.
Збагачення мови – це передусім поява нових слів, нових значень слів, нових виразів і стійких словосполучень, які виникають на ґрунті наявних мовних засобів у результаті індивідуальної мовотворчості: “нестяма, байдужість, майбутнє, незагойний, мрія (М.Старицький), стосунок (І.Нечуй-Левицький), поступовий, чинник (І.Франко), розбрататися, розкрилитися (М.Рильський), юнка (П. Тичина)” [Плющ, Грипас 1990: 31]. Письменники не тільки створюють нові номінації, а й відбирають їх із діалектної, розмовної, професійної сфери спілкування, сприяючи “олітературнюванню” названих засобів.
Індивідуальну мовотворчість письменника не можна розглядати як явище тільки суб’єктивне. Вона поєднує в собі ознаки художнього, розмовного та публіцистичного стилів і ґрунтується на видобуванні експресивних засобів впливу на читача (слухача). Істотне значення для актуалізації оказіональної лексики мають нові соціальні умови, породжені демократизацією суспільного життя, що в свою чергу сприяло формуванню нових мовних смаків у суспільстві, на які повинен відреагувати і письменник. Безумовно, автор завжди розраховує на прихильність і взаєморозуміння читача, свого сучасника. Крім того, на формування індивідуальних мовних смаків письменника завжди впливає  мовний досвід його попередників, поетів і прозаїків, а також знання різних сфер духовного життя народів світу, численних ділянок науки, мистецтва та культури і водночас тісний зв’язок із мовою рідного народу, з народною творчістю та розмовною  традицією.
Дослідивши неологізацію прислівникової системи сучасної української мови, здійснивши семантичний аналіз прислівників, визначивши їх лексичні підсистеми та виокремивши лексико-семантичні групи, ми дійшли висновку, що дійсно прислівники сучасної україської мови – це лексична система, яка є невід’ємною складовою словникового багатства мови, а особливість цієї системи полягає в тому, що вона є постійно відкритою й інтенсивно поповнюється новими лексемами.
Обидві підсистеми прислівникової лексичної системи – означальні та обставинні прислівники піддаються семантичній диференціації, а клас означальних прислівників продовжує поповнюватись новими номінаціями, що є своєрідним свідченням зростаючої потреби якісної диференціації ознаки, особливо процесуальної. Характеризуючи адвербіальні одиниці конкретних груп на основі їх функціональності, ми дійшли висновку, що якісно-означальні прислівники семантичного класу ”людина” є досить розвиненою системою адвербіальних лексем, що вони виконують певну стилістичну функцію: змальовують деякі особливості зовнішності людини, характеризують її внутрішній стан (безхребетно, екстазно, жаханно, жаждиво, затурбовано, зламанно, змаганно, знищено, коханно, мовчанно, обездужено), відображають емоції як позитивні (безсоромно-радісно, безтрепетно-сміло, бадьоро-струнко, ніжно-мрійно, радісно-печально) так і негативні (незручно-болісно, нервозно-вакханно, нудно-марудно, литхарно-ніяково, несито, парадоксально-випадковий, тихо-зболено). Допомагають зрозуміти людину як особистість. Викликають у чичата ряд асоціацій.
Адвербіальні лексеми кольорової семантики сучасної української мови теж поповнюються новоутвореннями. Колірна гама як важливе мовноестетичне явище є одним із показників індивідуального стилю автора, а її аналіз має принципове значення для розуміння специфіки національної мовної картини світу.  Ми дійшли висновку, що про колір можна говорити, як про своєрідний продуманий прийом, який використовує письменник, щоб передати свої власні почуття, також думки і відобразити індивідуальні риси авторського світобачення. Прислівники кольорової семантики широковживані в текстах художньої літератури (як у прозових, так і поетичних) при зображенні пейзажів, при описах явищ природи.
Сучасна українська літературна мова має досить розвинену лексичну систему прислівників темпоральної сементики, які, як ми дійшли висновків, виконують роль конкретизаторів тривалості дії або процесуального стану в їх часових вимірах. Обставинні темпоральні прислівники, що вказують на спосіб виконання дії відносно до моменту мовлення визначають час незалежно від людини, від будь-якого орієнтира, котрий береться за основу виміру часових відношень: часові орієнтації: вдень-вночі, вчора-звечора, далеко-давно, завтра-колись, учора-колись, кождодня, кожночасно, середночі, що-жовтня; регулярність повторюваної дії: щовечірньо, щоментово, щорання,  уточнюють часову характеристику описуваної автором події, явища тощо.
Значна частина прислівників привертає до себе увагу новизною, нестандартністю вживання. У художньому тексті у більшості випадків прислівник набуває емоційного забарвлення, несе естетичне навантаження, семантично ускладнюється, бере участь у створенні образності і художньої виразності. В поетичному мовленнi також широко використовуються композити, за допомогою яких поети  у лаконiчнiй формi виражають таке багатство уявлень, iндивiдуальних поетичних асоцiацiй, для висловлення яких знадобилося б значно бiльше слiв,  можливо, цілих синтаксичних сполук, якби в текстi не було оказiоналiзму. Контекстуальне оточення діє на семантичну структуру прислівників, їх комунікативна функція нерозривно пов’язана із  функцією естетичного впливу на комуніканта.  Оказіональний словотвір прислiвникiв впливає на взаємодiю сучасної української мови та мови художньої лiтератури.
Оказіоналізми – це похідні номінативно-мовленнєві одиниці, що ліквідують індивідуально-авторський “лексичний дефіцит” і характеризуються своєрідними структурними особливостями. Наявність у поетичному дискурсі нової структурно-семантичної одиниці збільшує відсоток контакту між автором і реципієнтом. Власне оказіональних слів у сучасній поезії менше, ніж слів потенційних, що пояснюється різною природою їх творення. Творення оказіональних слів за малопродуктивними чи непродуктивними моделями демонструє розширення межі дій активних морфем сучасної української мови. Монолітність поетичних творів залежить від того, наскільки правильно буде висловлена думка, тому творення інновацій – це складний і копіткий процес, який  передбачає творче переосмислення діючих у мові словотвірних законів.
Творення слова відбувається лише в індивідуальній мові, в якій втілена мова загальна. Навіть створені оказіонально (за малопродуктивними чи непродуктивними моделями), нові слова завжди відображають тенденції розвитку мови, її словотвірні можливості.